Мыкыта бигъ скилькы духу до-дому. У великодну суботу крамныци зачыняються завжды пизно, але цього року черезъ тепле, тыхе повитря городяне затрымалы крамаривъ ще довше, й Тыхонъ Семеновычъ видпустывъ свого прыкажчыка мало не о-пивночи.
Мыкыта поспишався на Подолъ до-дому, де його сподивалася молоденька жинка, щобъ иты зъ нымъ до церквы. Винъ певенъ бувъ, що вона вже давно впоралася биля свого маненького господарства, прычепурыла маленьку свитлычку, поставляла все на стиль, убралася сама, й теперъ нетерпляче вызырає його. Винъ уявлявъ соби, якъ радо витатыме вона його, якъ гарно буде йому йты поручъ изъ нею въ цю чудову теплу ничъ до церквы, якъ весело буде розговлятыся й, нарешти, якъ пышатыметься винъ завтра— нею своєю жиночкою-красунею, якъ воны одвидуватымуть то прыкажчыкивъ, то мищанъ, то
