Ця сторінка вичитана
Дарочка.
Оповидання.
I.
Передь велыкымъ, оправленымъ у чорне дерево трюмо стояла высока русява панночка, рокивъ дев'ятнадцяты. Чаривне лыченько їи було незвычайно веселе; сири темни очи блышалы, на губахъ тремтила усмишка. Вона то становылася прямо проты дзеркала, то оберталася бокомъ, то, повернувшысь спыною, оглядала себе черезъ плече, и зъ кожнымъ рухомъ все бильше та бильше завдовольнялася своєю новенькою билою, шытою срибломъ сукнею, все прыемнишъ усмихалася до двохъ бронзовыхъ амуривъ, що трымалы пообобичъ ïи лямпу й лукаво сварылыся на неи зъ трюмо.
Трохы осторонь стояла, спершысь рукамы на спынку фотеля, литня поважна пани. Вона здавалася
— 159 —
