Сторінка:Любов Яновська. Оповідання. 1905.pdf/10

Цю сторінку схвалено

вывъ подушкы, зныклы й останни сылы. Вона сыдила теперъ на высоко помощеныхъ подушкахъ и тилькы сумнымъ поглядомъ дывыласъ на Макара. А Макаръ походывъ трохы по хати, напывся воды, вызырнувъ у виконце й пишовъ довидатысь до телыци. Заверюха трохы перейшла; де-у-якыхъ хатахъ вже засвитылы. Макаръ заложывъ телыци соломы, одкынувъ трохы снигъ одъ дверей и неохоче вернувся въ хату. Спать йому не хотилося, а робыты вдосвита тежъ не було чого; винъ сивъ, не скыдаючы кожуха, на лави й замыслывся.

Зъ тією думкою, що незабаромъ доведеться жинку ховаты, винъ давно звыкся. Що буде зъ нымъ писля смерты жинкы, якъ справлятыметься винъ одынокый, зъ двома дитьмы, зъ хазяйствомъ, якъ тягтыме теперъ винъ самъ те ярмо, що було иноди не въ сылу тягты у-двохъ — про те винъ тежъ не думавъ. «То ще має колысь буты й якось то буде! Прыйде врем'я — й саме жыття покаже; люде порадять и самъ винъ побачыть, якъ йому житы, що робыты: чы одынокому вику дожываты, чы другои дружыны шукаты». Турбувала його тилькы одна думка: де грошей здобуты теперъ для похорону жинкы? За 15 рокивъ невстаннои праци воны встыглы тилькы збудуваты оселю про жыття, про смерть же не малы часу дбаты. Одже не спытала несподивана гостя, чы уготовылы господари чымъ їи витаты, чы прыпаслы грошей на горилку, зйижу, на нову оселю — домовыну; стука въ двери, переступає поригъ, немилосердна, ось-ось наблызыться до самого лижка хворои жинкы, и що винъ тоди ро-

— 8 —