ським представництвом, яке опікувалося горожанами бувш. російської імперії. Сей опікунський обовязок взяло воно на себе ще за часів царської Росії, і дальші зміни в складі Росії утворювали для голандського Посольства дуже трудну позицію. В тому Посольстві був цілий відділ для російських справ, заведений ще за часу війни; той відділ на чолі з бувш. урядовцем російської амбасади, Серафимовим, розуміється, провадив свою роботу в такім напрямі, наче б ніяких змін в долі бувш. Росії не сталося. З другого боку голандське Посольство не могло не рахуватися з фактами реальної дійсности і в тім числі — з фактом існування окремого українського дипломатичного представництва, признаного правительством тієї ж держави, при якій акредитовано саме голандське Посольство. Рахуватися з сим примушувало його і Отоманське правительство, яке виразно зазначало голандському Посольству його непевну ролю: всеросійського царського Правительства вже не було, всеросійського правительства Колчака–Денікина не визнавала Висока Порта, а з другого боку — визнавала вона окреме представництво українське, яке само опікувалося інтересами горожан України, бувш. складової частини Росії. Вийти з сього трудного становища голандське Посольство бажало шляхом якоїсь компромісової згоди між українським та російським представництвами, але примирити сі два протилежні бігуни політичні було річчю не до виконання, бо се не виходило з самої природи їх взаємовідносин — і не лише на терені турецькому. Тому відносини з голандським представництвом у Царгороді — і ділові, і приватні — мали дуже невиразний і навіть напружений характер.
Найблизчі стосунки мало Посольство з представниками новоповсталих держав на терені б. Росії — грузинським та азербейджанським.
Досить близькі відносини установилися у нашого Посольства з шведським представництвом. Найбільш актуальною справою, про яку з ним порозумівалися, була експедиція шведського Червоного Хреста на Україну — на взір такої експедиції до Польщі.
Зносини з перським представництвом мали на меті навязати дипломатичні та економічні зносини України з Персією. Ґрунт для сього було підготовано і справа мала дійти до формального закінчення під час сподіваної подорожі перського шаха через Царгород, але в звязку з загальними обставинами і та подорож не відбулася, і сама справа до кінця не дійшла.
Добрі зносини з Папським Нунцієм в Царгороді мали на меті допомагати більш активній участі Ватикану в справі фактичних зносин з Україною. Монсіньор Дольчі, представник Ватикану, в сій справі брав діяльну участь.
