провоковані росіянами представники Антанти, близше познайомившись з діяльністю Посольства, все ж не могли не бачити цілковитої безпідставности тих денунціяцій, яким спочатку підлягали під впливом російських кол. За всієї упереджености окупантів не могла залишитись без усякого значіння для них і та інформаційна робота, яку провадило українське представництво. Крім словесних інформацій, крім статтів у місцевій пресі, Посольство освітлювало конфлікт українського уряду з добровольчою армією в кількох спеціяльних нотах, які розіслано, крім союзних представників, також Високій Порті та всім взагалі дипломатичним представникам держав у Царгороді. Деякі з них, діставши ті ноти, виявляли бажання близше поінформуватися про ситуацію на Україні взагалі та зокрема у звязку з денікинською офензивою. Щодалій загальна думка дипломатичних представників у Царгороді ставала по стороні України, і членам Посольства часто доводилося чути і через сторонніх людей, що його передбачення у добровольчій справі визнавалися за цілком слушні, а після й фактично були оправдані. Крім того, і головна основа ворожої до українського представництва акції антантських чинників все більше тратила значіння в міру того, як губила престіж Добрармія та репрезентована нею єдина Росія[1].
Але формально все до кінця оставалося так, як і було, бо військові міродайні кола не діставали відповідних наказів від центральних урядів в звязку з новою ситуацією на Сході та продовжували свою попередню лінію поводження. Так все мало бути до часу, поки мав бути підписаний мир з Туреччиною та поки, в звязку з тим, окупаційні умови в Отоманській Імперії не перейшли б на більш нормальний характер життя з заміною військових представників на представників дипломатичних, що в свойому поводженню кермувалися б звичайними нормами міжнароднього права.
Хоч настрої союзних міродайних сфер у Царгороді передавалися в певній мірі і представникам не-союзних держав, але постійним освідомленням їх і щодо суті царгородських відносин, і щодо становища на Україні українське Посольство у значній мірі збивало ті упередження. З тими союзними представниками, що не брали участи в активних вчинках союзної влади, як американці і румуни, Посольство мало добрі постійні ділові зносини. З нейтральних представництв вже з самої необхідности доводилося мати регулярні стосунки з голанд-
- ↑ Пізніше, вже після мого відїзду з Царгороду, мій тут заступник кн. Я. Токаржевський-Карашевич, коли вся вранґелівська антреприза завалилася, почув від п. Дефранса тяжке признання: »Ви мали рацію«. Так само і маршал Франше д Еспере в листі до нього ж вже р. 1927-го, з цілком приватного приводу, признався, що »ми всі нічого не розуміли в українських справах і не доцінювали особи Симона Петлюри, а коли б не це, то напевно події пішли б іншим шляхом«.
