„Вважаючи на те, що з 9-го серпня, коли Леґація У. Н. Р. в Царгороді надіслала свою першу ноту в справі українських пароплавів, повстали деякі зміни в командуванні на Чорному морі та що передача сих пароплавів українським владам, так само, як справа щодо їх вжитку не залежать більше виключно від Французького Командування. Леґація має за честь просити Високий Комісаріят передати зміст сих нот не тільки відповідним французьким владам, а також і тим, які зараз відають пароплавами українського флоту“.
Нарешті Посольство, завважало, що
„У Франції заготовлено велику кількість військового знаряддя та ріжних товарів, що також орґанізуються кадри добровольців українського походження, котрі мають бути відправлені на Україну через море, і що Уряд У. Н. Р. рахує в сих випадках скористуватись тими пароплавами, які знаходяться нині під французьким командуванням і мусіли мати французький прапор".
Сими нотами Посольство формально потвердило право України на флот у Чорному морі та сим створило правну базу для повернення їй чорноморського флоту або для відшкодування їй, коли б обставини склалися більш сприятливі.
Та обставини ті не наступили, і нота Посольства в справі флоту не мала відповідних наслідків у Царгороді. Посольство зверталося в справі флоту до української Делєґації на Мировій Конференції в Парижі, щоб вона поробила певні кроки на Конференції. З огляду, що ся справа не лише безпосередньо дотикалася інтересів України, а мала і міжнародне значіння не тільки з засадничого погляду міжнароднього права, а й тому, що серед акціонерів навіґаційних товариств були й чужоземці, я радив урядові оддати сю справу, як і справу фінансових операцій з участю представників Антанти, на обміркування заінтересованих кол в Парижі. Паризька Делєґація піддержала ноту Посольства і викликала прихильний відгомін сеї справи у впливовій паризькій пресі (між іншим, була стаття у „Temps“).
Справу сю продовжував і мій наступник в Царгороді кн. Я. Токаржевський-Карашевич за обставин, які ще менш сприяли належному її закінченню. Закінчилася вона врешті дуже сумно. Командування Добрармії не зуміло і в своїх власних інтересах використати той скарб, що в його руках так випадково опинився. Передаваний частинами є руки різних авантурників, що знайшли собі відповідний осідок біля того командування, український флот поволі „усихав“, бувши „на вічність“ оддаваний в аренду, продаваний та іншими способами десь зникаючи поміж пальців його випадкових господарів. Решту недобит-
