Коли прибув я до Царгороду, в тутешньому порті знаходилися, крім угорі означених, такі пароплави, що не могли рушити звідси головно через недостачу вугілля: „Афонъ“, „Постникъ“, „Вампоа“, „Россія“ (два пароплави), „Флора“, „Софія“, „Мечта“, „Румянцевъ“, „Христофоръ“, „Ксенія“, „Св. Николай“, „410“, „Продуголь“, „Черноморъ“, „Русланъ“, „Григорій“, „Корниловъ“, „№ 65“, „Роза“, „Федоръ Фофили“, „Витязь“, „Георгій“, „Баку“ (мав на собі 11 тис. тон нафти), „Варна“, „Коршунъ“, „Евфратъ“, „Алексѣй Молчановъ“. Пізніше до того порту приходили й інші пароплави чорноморських навігаційних спілок: „Добровольнаго Флота“ — „Владимиръ“, „Саратовъ“, т-ва „Ропит“ („Русское Общество Пароходства и Торговли“) — „Труворъ“, „Аскольдъ“, „Араратъ“, „Бештау“, „Аюдагъ“; „Русскаго Дунайскаго Пароходства“ — „Адмиралъ Каширининовъ“; „Ространсъ“ — „Марія“, „Орфей“; портові пароплави — „Казбекъ“, „Вѣха“, „Тендра“, ,,Бельбекъ“, „Днѣпровецъ“, „Гальванеръ“; портові буксіри — „Отважный“, „Румынія“, „Скифъ“, „Азовецъ“, „Байлань“, „Петрель“, „Севастополь“, „Никола Пашичъ“, „Чурубашъ“, „Березань“, „Керчь“, „Успѣхъ“, „Пироговъ“, „Донецъ“. По інших місцях було ще досить військових кораблів („Георгій Побѣдоносецъ“, „Алмазъ“, Гнѣвный“, „Цериго“ та ін.). Зокрема в Севастопольському порті було багато пароплавів, умисне попсованих анґлійцями, коли загрожував наступ большевиків на Севастопіль.
Сі кораблі, як і багато ще інших, що перебували в різних портах Чорного Моря, належали українській державі, як майно її громадян. В числі тих кораблів були й такі, що були скарбовим майном і самої держави. Напр., належали безпосередньо державі кораблі „Русскаго Дунайскаго Пароходства“ — колишньої спілки „Торговый Домъ Князь Юрій Гагаринъ и К-о“, реформованої ще р. 1886 в „Общество Черноморско-Дунайскаго Пароходства“, а затим ліквідованої р. 1903, при чому всі акції набув урядовий скарб і підприємство перейшло у власність скарбу, — отже в даний момент належало, на згаданих угорі основах, українській державі.
З умови представника української держави з представником союзного командування на Сході видно, що у листопаді 1918 р. український флот існував, складаючись з певної кількости кораблів державних (в тім числі військових) і з пароплавів всіх приватних товариств, що перебували на українській території і склалися на українські капітали; що французьке командовання сей факт існування українського флоту під жовто-блакитним прапором визнало, коли підписувало умову з представником України в Царгороді та зверталося до нього з проханням роспоряджень капітанам, які тільки він, як представник українського уряду, міг дати; що пароплави ті, як пливали не під українським
