По революції в колишній Росії та з повстанням нових держав на її території установився фактично той порядок, що в роспорядження кожної держави, до остаточного вияснення точної части її власности, поступало те майно, яке на той час перебувало на її території. Так і флот Чорного Моря, що базувався в портах українських, належав українській державі. Крім команди невеликої кількости кораблів, яка часово визнавала большевицьку владу, а після врешті змушена була вернути кораблі в українські порти, решта кораблів Чорного Моря визнали владу українську та піднесли український прапор.
З фактом належности того флоту українській державі рахувалася і союзна влада, коли появилася в Дарданелах та в Чорному Морі, Головний представник союзних морських сил на Сході віце-адмірал Амет (Amet) склав щодо того флоту умову з тодішнім українським послом у Туреччині М. Суковкиним. Тією умовою право української держави на чорноморський флот визнало союзне командування формально, незалежно од питання про кількість окремих одиниць флоту.
Ось текст тієї умови:
„У випадку, коли французьке військо буде висаджуватися в портах України, як того просить у віце-адмірала Амета п. Суковкин, що прибув до Константинополя, яко уповажений міністр України, та щоб забезпечити транспорт і постачання цього війська, як рівнож іншого війська союзних Франції держав, п. Суковкин обовязується, яко представник українського уряду, на чолі з гетьманом, і від свого імени, передати в роспорядження команданта французьких морських сил:
„1. Усі, що знаходяться в портах України, кораблі, які французьке морська влада визнає за корисні для транспортових операцій, для висадки та для постачання союзних сил на Україні;
2. Яхту „Александръ Михайловичъ“, що в цей час знаходиться в Константинополі;
„3. Пароплави „Королева Ольга“, „Тигръ“, „Іерусалимъ“ та всі інші пароплави українських навіґаційних спілок, які можна буде звільнити од контрактів, що їх звязують з їх власниками“.
