Другу ноту 6. XII. 19 послано разом з другим протестом Уряду та з закликом до народу, домагаючись припинення діяльности ґен. Денікина проти України, діяльности, яка, з огляду на підмогу, що йому дає Антанта, виглядає на війну Антанти з Україною, або, в усякому разі, на толерування Антантою такого положення, за якого переможцями в даних умовах будуть тільки треті — себ то — большевики.
Третя нота, послана 6. I. 20, була викликана розвалом Денікинської армії, підводила підсумок всіх передбачень і доводів Посольства в попередніх нотах та давала поради змусити ґен. Денікина, в порозумінню з українським урядом, щоб він держався строго окресленої території, визнати незалежність України і негайно відновити з нею торговельні зносини.
Копії сих нот в справі конфлікту українського уряду з Добровольчою армією Посольство розіслало, крім союзних представників, також Високій Порті та всім взагалі дипломатичним представникам держав у Царгороді. Деякі з них, діставши копії, виявляли бажання близче поінформуватися про ситуацію на Україні взагалі та зокрема у звязку з денікинською офензивою, що причинилося до скріплення, а то й навязання звязків Посольства з іншими дипломатичними представниками. Треба констатувати, що загальна думка царгородських дипломатичних представництв була по стороні України, і Посольству часто доводилося чути не тільки безпосередньо, але й через людей, що його передбачення в справі денікинської акції визнавалися цілком слушними, а після і фактично оправданими.
Після армістісу перевезено було до Царгороду з західнього фронту полонених українців галичан та буковинців; уміщені в таборі полонених, вони виконували ріжні роботи для потреб союзницької влади. Ті полонені уявляли з себе добрий військовий матеріял, були б корисні на Україні в боротьбі з большевиками і сами бажали в тій боротьбі прийняти участь. Посольство ще влітку 1919 року послало з сього приводу меморандум до французької амбасади (сими полоненими відали французи), щоб дозволено було перевезти полонених українців на Україну. Приватно на се було одержано відповідь, що в сій справі місцеве військове командування порозуміється з центральним. На додатковий меморандум про дозвіл, до принціпіяльного вирішення справи, поробити, принаймній, хоч реґістрацію полонених заходами українського Посольства, відповіді не одержано. Відмовлено навіть мати зносини з полоненими українцями та допомогти їм в ріжних потребах. В справі полонених буковинців українське Посольство звернулося за допомогою до тутешнього румунського посла, і тільки тоді удалося переправити їх додому, а галичан переслано значно пізніше.