никами, вже надавала їх відношенню до України певний ворожий настрій. Коли в союзних центрах, де працювали наші дипломатичні представництва, се відчувалося і отверто виявлялося більш-меньш в формах міжнародньої коректности, то тут, на сході, де саме творилася військова акція, ті форми мали цілком інший харектер.
Неприятлива атмосфера, про яку була мова, не давала можливости розвинути роботу Посольства так широко, як це вимагалося тодішнім значінням Царгороду, як союзного аванпосту на Сході. Справи проте вимагали від Посольства не переривати своєї праці та підносити свій голос в інтересах України навіть тоді, коли всі зверхні обставини рішуче перешкоджали його праці, коли на протязі більш місяця воно було позбавлене навіть помешкання союзною владою. Всі ті труднощі, які чинилися Посольству нашими ворогами, ясно доводили, оскільки потрібне було тут українське представництво. І дійсно, не кажучи вже, що безпосереднє завдання Посольства представляти інтереси України при Отоманському Правительстві — виконувалося в такій мірі нормально, як се дозволялося зовнішними обставинами обох держав — Туреччини та України, Посольство рівночасно стояло на сторожі українських інтересів і перед союзною владою. Не треба було зражатись, що чинність Посольства за тих обставин мала здебільшого декларативний характер, — воно мало лише декларувати свої заяви представникам союзників через формальні меморандуми або дипломатичні ноти. Стоючи в курсі союзної акції щодо України, Посольство уживало всіх засобів для правильного, в українських інтересах, освідомлення союзників — місцевих безпосередньо, а центральних урядів їх через наших дипломатичних представників в союзних центрах. Немає сумніву, що без українського представництва в Царгороді ворожа до України акція прибрала б безмежно більшу аґресивність та значно більші розміри.
Серед тих справ, в яких довелося звертатися до союзницьких Високих Комісарів, головніші були такі.
Українське Посольство послало представникам Антанти три ноти з приводу колізії з російською Добровольчою армією та урядом Південної Росії, який претендував на Україну.
Першу ноту 6. X. 19 послано було разом з протестом Уряду з приводу випадків у Київі в серпні і зверталося увагу на шкоду, яку завдав би Европі розгром української армії і держави, єдиної перепони, що досі большевики зустріли. Висловлено було бажання щодо установлення демаркаційної лінії поміж армією Деникина і українською армією, про інтервенцію Антанти, щоб привести в сій справі до порозуміння та рівнобіжного провадження війни з большевиками, а також про підмогу Україні.
