жавну самостійність України не може й бути мови, бо Україна не має оружної сили, щоб захистити свою незалежність. Одвідуючи Патріярха Царгородського, п. Суковкин багато говорив йому про єдність Росії і руського народу, а приймаючи Патріярха у себе, прилюдно висловлював йому свою радість з приводу того, що українська церква перебуває в єднанні з церквою всеросійською, не вважаючи на те, ще Україна політично відділена від Росії. Діставши грамоту гетьмана про федерацію України з Росією, п. Суковкин сповістив зараз про се Високу Порту, розіслав грамоту при своїх листах усім чужоземним послам у Туреччині і для ширших інформацій посилав до них секретаря кн. Тенішева, який був правою його рукою, почасти й інспіратором щодо протиукраїнської політики. Коли ж п. Суковкин дістав звістки про народнє повстання проти гетьмана, то так само освідомляв міродайні царгородські кола про ультра-націоналістичний та большевицький характер того повстання і уживав усіх заходів, щоб військо Антанти прийняло участь у боротьбі гетьмана з Директорією. Протиукраїнська діяльність п. Суковкина прибрала навіть демонстративного характеру. Напр., на пароплаві „Александръ Михаиловичъ“, який вважався за стаціонер посольський, п. Суковкин звелів урочисто вивісити в своїй присутності Андрієвський прапор, і команда пароплаву вигукувала при тому „ура“. Близше оточення українського Посла було специфічно російське — проводирі єдиної Росії, бувші російські дипломати та їх родини, що тим чи іншим чином опинилися в Царгороді (Мілюков, Гурко, Сазонов, Шебеко, гр. Брасова, п. Чарикова), або представники добровольчих організацій. Так само і посольську свою ділову роботу п. Суковкин провадив в порозумінню лиш з урядовцями певної російської орієнтації, як кн. Тенішев або бувший драгоман російської амбасади п. Тухолка, якого п. Суковкин призначив виконуючим обовязки Радника Посольства замість п. Кобилянського, а сього останнього, людину твердих українських переконань, п. Суковкин примусив узяти довгу відпустку ще з 1 грудня. Характеристично, що з 21 листопада, коли стало відомо в Царгороді про грамоту гетьмана, зразу, з того ж таки дня, як було видно з діловодства, українська мова посольського діловодства перемінилася на російську. То ж нічого дивного немає в тому, що на українське Посольство в Царгороді установився погляд, як на представництво єдиної Росії. Не міг я провірити, оскільки справедливі були чутки, що п. Суковкин домагався для себе дістати представництво від армії Денікина, але вже сама поширеність таких чуток виразно за себе промовляла.
Перешкоди з боку п. Суковкина мали не тільки пасивний характер. З приводу відновлення діяльности Посольства і визнання турецьким урядом радника Кобилянського, яко chargé d'affaires, Суков-
