яких урядовців звернутися до радника Посольства п. Кобилянського, щоб він, за відмовою п. Суковкина, яко старший заступник його, прийняв на себе тимчасове керування справами Посольства. Послано було гонця до Одеси, де перебував віце-міністр Закордонних Справ п. Бачинський, який і дав наказ п. Кобилянському тимчасово керувати справами Посольства до мого приїзду, а п. Суковкину відповідно тому наказ здати посольські справи. Радник п. Кобилянський мав побачення з турецьким міністром закордонних справ Ферід-пашею і офіціяльно повідомив його про відновлення діяльности Посольства. Оповіщення про це появилося і в пресі. Але відновлення Посольства було лише номінальне, бо п. Суковкин відмовився здати справи, поки не буде виплачено йому удержання за увесь попередній час, і розіслав листи до Високої Порти та до дипломатичних представництв у Царгороді з протестом проти відновлення Посольства.
Приїхавши до Царгороду, я мав побачення з п. Суковкиним і передав йому наказ Директорії, після якого він мав передати мені справи й майно Посольства, грошове ж справоздання мав зробити в міністерстві закордонних справ. Він вимагав заплати йому удержання за увесь попередній час, але всякі розрахунки з ним можна було б зробити лиш тоді, як вияснилися б грошові справи Посольства за той час. Справи ті були в такому стані рахунковому, що бухгальтер Посольства Красицький міг подати мені справоздання про них лише в другій половині червня. Крім того, я передбачав у тих рахунках багато таких ускладнень (позички в Банку, виплата удержання увільненим урядовцям, самочинна фіксація курсу турецької ліри карбованцями, продаж п. Суковкиним найбільш цінного майна), які унеможливлювали мені цілковите полагодження тої справи безпосередньо, тим більш, що для того потрібно було й додаткового кредиту. Між тим, п. Суковкин ультимативно вимагав негайної заплати і, не діставши її, подав новий протест до Високої Порти проти визнання мене Послом У. Н. Р., спродав за 1.000 лір на свою власну користь, не вважаючи на мою заборону, автомобіль Посольства, що був у його на руках, так само продав на свою користь обстанову свого помешкання, куплену на державні кошти за суму до 50 тис. карб., захопив ґвалтовним способом автомобіль, але сей останній удалося визволити. Одсилаючи справи Посольства — без опису, п. Суковкин не повернув деяких особливо важливих документів.
Діяльність мого попередника мало того, що була принціпіяльно ворожою українським державним інтересам, вона ще й викликала цілковиту руйнацію усього ділового апарату Посольства. Пан Суковкин прибув до Царгороду з певними російсько-уніфікаційними тенденціями і в розмовах з співробітниками отверто висловлявся, що про дер-
