переважно грецьким. Окупації ті не тільки припинилися, але й окуповані місцевості здебільшого звільнилися від окупантів. З Смирни, яку зайняли греки з твердими намірами, військо окупантське в значній мірі виведено та замінено здебільшого анґлійським ґарнізоном, який викликав не таку гостру опозицію з боку турецької людности, а пізніше, з розвоєм повстанського руху в Малій Азії, Смирну цілком очищено од окупантів. З турецьким урядом стали провадитись пересправи про якусь мінімальну зону окупації. Сталося се все внаслідок надзвичайно сильного протесту анатолійського населення проти окупації. В усій Малій Азії, слідом за Царгородом, вибухло почуття національного обовязку в тяжку хвилину держави і виявилося воно у збройній орґанізації турецького населення. Патріотичний екстаз охопив усі кола людности, особливо інтеліґенцію та духовенство. Царгородська цензура не пропускала відомостей про малоазійський рух, але чутки збільшували мілітарну силу того руху до одинадцяти корпусів, що мали стати в оборону цілости турецької держави. Ходили чутки й про те, що орґанізатори того війська рахують на контакт з українською збройною силою.
Малоазійський рух повстав під впливом тих настроїв, що головно викликані аґресією союзників та окупаційною їх політикою. На чолі руху став, як угорі вже згадувалося, Мустафа-Кемаль-Паша, популярний у військових колах та з близькими звязками при дворі, — голова другого, неофіціяльного турецького уряду. Поволі опанував він Малу Азію, де скликав парламент, де йому підлягали адміністрація, фінанси. Коли на початку офіціяльний уряд виповів гострі присуди на адресу Кемаля, то пізніше, з розвитком повстанчого руху, фактична влада Кемаля досягла вже до Бруси і з часом вплив на державні справи в столиці все більше виходив з Ангори, де перебував головний штаб Кемаля. Відповідальніші кроки правительства стали координуватися в порозумінню з Кемалем через цілком офіціяльних його представників і вже мовилось про те, щоб уряд склався по його вказівках.
