Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/15

рейшов у дружні особисті відносини. Тут, у Відні, умовились ми з п. Токаржевським, що буду просити уряд про перехід його до царгородського Посольства, і се моє прохання уряд пізніше задовольнив. Само собою розуміється, се сталося в порозумінню та за згодою п. Липинського.

Радник Посольства кн. Ян Токаржевський-Карашевич.

Секретарем віденського Посольства був п. Олександер Семенів, український еміґрант ще з дореволюційного часу, досвідчений та сумлінний робітник. Йому я обовязаний багатьома милими послугами в часі перебування моєї установи у Відні.

У Відні міг я спізнатися з п. М. Васильком, про якого доводилось багато чути та читати в пресі ще до війни та в часі війни. Се була людина з широким діловим досвідом; з еластичною, вихованою в парламентарних та дворових умовах, вдачею сполучував він невичерпану безодню енерґії та ініціятиви. В обставинах більш нормальних та за більшого досвіду й твердішої руки провідних кол послуги його українській справі були б значно більші. У Відні, де проходила попередня його політична діяльність, був він на свойому місці, як риба в воді, і робив неоцінимі послуги українському урядові та його представникам. Своїми старими звязками учинив він мені у віденських бюрократичних колах послугу, що виглядала як правдиве чудо (завдяки йому виплачено мені австрійською скарбницею акредитив українського уряду, коли оплату таких акредитів було вже фактично припинено). Коли у Відні, немов би в якомусь росподільному пункті, зібралася велика кількість українських дипломатів, Василько дав велике приняття, на якому запала не одна практична думка для нашої „молодої“ дипломатії.

У Відні перебував у той час колишній турецький вел. візир Хільмі-Паша. Я скористав з випадку спіткатися з сим видатним турецьким політиком, відвідав його, і ми мали з ним дуже для мене не лише інтересну, але й важливу та корисну розмову. Він подав мені цінні вказівки щодо тодішньої політичної ситуації в Туреччині і навіть дав мені