удари, що впали на сю останню, запалили реліґійне чуття ісламітів геть далеко за межами Туреччини, — бо турецький падишах був разом і халіфом усього мусульманського світу, — тому кривда Туреччині розцінювалась у цім світі, як кривда самій мусульманській ідеї[1]. Мусульманський рух в Індії завдав багато клопоту анґлійцям та викликав їх на ризиковане, що показалося врешті й фатальним, підприємство — на інсценізацію грецького наступу в Малій Азії. Тим часом французи не могли собі ради дати в Сірії. А для постраху тим і другим Кемаль входить у зносини та складає умову з большевиками[2]. Як після показалося, від большевиків він нічого не дістав та й не міг дістати; але той союз викликав трівогу в антантських сферах та в немалій мірі призвів до дальших турецьких успіхів. Засуджена на смерть „хора людина“ стала на ноги перша з усіх держав центрального порозуміння.
- ↑ За того загального зрушення й перелому, яких зазнала по війні психіка людства, в турецьких масах розпалено вогонь реліґійного посвячення, що загасити його не могло видаватися легкою справою, — найголовніше, що рух той не можна було ізолювати в певні межі. З Туреччини далій у Малу Азію починається своєрідний мусульманський світ, обєднаний так живим тут реліґійним гаслом. У той час, коли ще не зарисовувалося на нинішні зміни у реформованій турецькій республіці, не треба було забувати, що суверен турецької держави єсть разом з тим і халіфом усього мусульманського світу, — і се мусіло мати дуже поважне значіння в тодішніх обставинах. Серед мусульман почалося заворушення. Дуже виразну резолюцію прийняв, між іншим, мусульманський з'їзд в Індії, і та резолюція не могла залишитися без впливу на правительства держав що досить мають мусульман у своїх колоніях. Пізніше, вже р. 1922, по деґрадації останнього султана, анґорські збори скоро по тому позбавили влади і останнього халіфа та зовсім скасували халіфат в порядку одділення реліґійних установ од держави; шейх-уль-іслама виключено з складу уряду, реліґійні школи та спеціяльний реліґійних суд скасовано. Се було посунення дуже ризиковне, бо сим Туреччину позбавлялося тої зброї, якою вона завше і навіть вже по війні користувалась для боротьби з христіянськими державами. Але влада Кемаля почувала себе до такої міри в силі, що могла зламати вікові традиції та од тої цінної зброї одмовитись в інтересах всебічного розвою турецького народу, якого розвій стримувано до сього часу надмірним втручанням мусульманських чинників до справ національних та державних.
- ↑ Туреччині не малу вигоду давала гра на стосунках з большевиками. З Кавказу починалося сполучення турецьких повстанців з російськими большевиками, що могли їм дати допомогу — і безпосередньо військову, і ще більшу — аґітацією в азійських колоніях Антанти та в азійських державах антантського впливу. Для самої Туреччини большевизм не так страшний — вона могла, особливо ще в той час, дозволити собі ризиковану гру з большевицьким вогнем, бо в неї мало було ґрунту для большевизму. Туреччина се — один з суто-демократичних країв, де майже не було класової соціяльної ріжниці. Турецька феска се був той символ, що єднав усіх турків од падишаха до останнього хамала, і трудно було тут розгорітися класовим антагонізмам у великий большевицький вогонь. Він хіба лиш злегка міг опалити Туреччину зате знаходив собі поживу далій — в Азії, на території европейського, переважно анґлійського, впливу.
