Енергія та патріотизм турецького народу дістали натуральну, хоч і нелегку, перемогу, і перед ними мусіла схилитися засліплена, нерозважлива політика світових переможців. Як справедливо констатував Мустафа Кемаль в одній із своїх промов у Ангорському парламенті, — „серед переможених у світовій війні народів Туреччина стала єдиним переможцем“. Це добра наука — однаково і для тих, хто вірить, і хто не вірить в конечну перемогу свідомих народніх змагань.
Як уже вгорі зазначалося, зміна турецьких настроїв найперше дала себе знати у постійних кризах внутрішньої влади, що досить скорим темпом і послідовно переходила до рук, все дальших од антантофільства; всі репресії окупаційної влади (розгон парламенту, арешт впливовіших його членів, обсадження урядових установ військом і т. ін.) не могли з тим нічого вдіяти. І от уже в цей час турецька дипломатія використовує зміну внутрішньої ситуації.
Рішучим та рішаючим чинником для зміни долі Туреччини стала військово-політична акція Мустафи Кемаль-паші. Цей популярний ґенерал став фактичним господарем цілої Малої Азії за виключенням хіба прибережної смуги її, — як говорилося, на стріл гарматний. Тут він орґанізує другі, незалежні від окупаційної влади, адміністрацію, фінанси, утворює армію, до якої він здолав у цілості влити військо, що його заховала Туреччина в момент поразки, — тому кадри тої армії досягають врешті 100 тисяч. Фінансові засоби здобув Кемаль через ліквідацію відділів Отоманського банку, спеціяльні податки, навіть контрибуції. Зброю здобув через нагле заняття складів, у яких англійці переховували військові матеріяли, одібрані, згідно з умовами завішення зброї, од здемобілізованих турецьких армій. Талановитий ґенерал та адміністратор виявив себе разом з тим і дуже здатним дипломатом. Використовуючи антаґонізм серед Антанти, власне між Англією і Францією, з яких перша прагнула ліквідації „хорої людини“, аби твердо стати на протоках, друга, навпаки, хотіла опертися на Туреччину в своїх справах у Сірії, Кемаль здобуває від Італії зброю та все потрібне. Незалежно од старань самого Кемаля, що пізніш заявив себе рішучим реформатором дотихчасового устрою Туреччини, тяжкі
