виявлялася у формах надто неконкретних. Під сим немилим вражінням врешті пощастило виїхати із гостинної столиці.
До Лавочного добралися кілька місій, як оселедці в бочці, в холодному потязі, переважно з товарових вагонів. В Лавочному творилися сцени з Дантового пекла на тлі боротьби за місця у невеличкому, понищеному в часі війни й революції, потязі, що посував нас далій закордон. До одного переділу набивалося по кільканадцятеро людей, коридори були щільно заставлені річами — службовим матеріялом (переважно книжками) та скарбом службового персоналу. Змерзлі, голодні, прибувши до Будапешту, попростували ми до залізничного ресторану в солодкій надії обігрітися та підживитися якоюсь стравою, але крім штучної кави з сахарином не знайшли тут більш нічого. Перепочивши два дні по тяжкій подорожі та оглянувши оригінальне місто, подалось наше Посольство до Відня — в надії удатися звідси до Царгороду простою дорогою через Балкани. Але у Відні ждали нас прикрі розчарування — на тлі здобування французьких віз, без яких неможливий був вїзд до Царгороду. У Відні не було представника французької влади, управненого до таких чинностей, треба було удатись до Праги, але, як інформували мене з Праги, французький ґенерал Пеллє, що міг би нам візи дати, на цілий місяць виїхав до Франції, — отже треба було ждати його повороту, марнуючи час у Відні чи у Празі.
Більшу частину того вимушеного безділля перебував я з Посольством у Відні. Тут я близче познайомився з українським послом В. Липинським і міг безпосередньо оцінити ті його високі духові якості, які мені знані були перед тим з його праць історичних та публіцистичних. Глибоко переконаний консерватор і гетьманець, він, залишившись на становищі посла на прохання Директорії, сумлінно виконував зобовязання щодо нової влади. Як український державник, служив він державній ідеї і в свойому державному успособленні здолав тоді гамувати свої соціяльні погляди. Кілька довших побачень з цею багато обдарованою та високоінтеліґентною людиною справляли мені не малу приємність в тих прикрих обставинах. На жаль, коли ми з ним зустрілися пізніше, як він уже вийшов на демісію, було вже трудніше пізнати в нім ту розважливу людину, якою знав я його у Відні. Його державні й соціяльні погляди прийняли такий нетерпимий до чужої думки напрям, що з великим жалем та моральною стратою довелося перервати з ним стосунки.
У Відні ж познайомився я з радником Посольства кн. Яном Токаржевським-Карашевичем. Мимо так само соціяльного росходження у наших поглядах, вязала нас, ще більш, ніж з Липинським, єдність національно-державних поглядів, і той ідейний звязок з часом пе-
