що оточували українське представництво з усіх боків, як ніяке інше і більш нігде в світі; бо нігде інде, навіть українське представництво, не мало московського контраґента в таких умовах, як українське Посольство в Царгороді. Се безпотрібно для справи одбірало час, розбивало нерви, вимагало безперестанної уваги та праці для противної акції і врешті безмірно виснажувало. Для рівноваги душевної, одриваючи час од спочинку, була потреба зайнятися чимсь з іншої ділянки життя, аби лише одійти од звиклих та постійних вражінь. Я у ті крадені години пізньої ночі… писав оповідання для дітей з світу звірячого, — в тому світі відносини виглядали шляхетніше, ніж у царгородських стиках з добровольцями. Не раз доводилось пригадувати свого попередника по стамбульських терпіннях — оспіваного Байду, що висів тут гаком за ребро повішений, — та тільки довелося мені терпіти муки не од бусурманської руки, а завдавали тортурів сього разу ніби христіянські руки.
Найтяжче було почуття одірваности од світу. Ті кордони, які безправно, а проте фактично було утворено співробітництвом союзницьких окупантів з роспаношеною добровольщиною, справді закривало світ перед очима, — не давало ні до людей озиватися, ні од людей вісті діставати. Тому велике почуття радости огортало, коли, бувало, якась людина прибувала „з того світу“ та приносила свіжі новини. Але й з тих відвідин траплялося мати врешті прикрий присмак. З великою, напр., радістю зустрів я одного партійного товариша, що цілий вечір провели ми з ним в живій та теплій розмові. Непокоїло, мене, правда, що якось не міг він виразно вивязатися щодо цілі свого приїзду. А другого дня він, радісний, аж роспромінений, прийшовши до Посольства, оповів з захопленням, що був отеє у французькій амбасаді, прийняв його аж сам радник амбасади та похвалив його намір удатися до Денікина для переговорів, — „може, мовляв, щось з того вийде“. Затираючи всі вчорашні вражіння, я звелів, йому негайно забіратись з Царгороду, звідки приїхав, в противному бо разі змушений буду удатись до уряду з пропозицією судити його за державну зраду.
Прибув ще радник українського Посольства в Болгарії Ф. Шульга. Він теж якимсь таємничим серпанком повивав ціль свого візиту, аж поки не вилізло наверх, що відвідує добровольче командування, аби дістатись на окуповану Добрармією територію України та вивезти звідти дочку. На моє домагання він зразу ж, скоро се виявилось, зложив на мої руки подання про демісію.
Більше особистого задоволення давали зносини з місцевим царгородським — з свого складу просто калейдоскопічним — громадянством.
