держувати посольської репрезентативности. Се особливо не легко було по переїзді до міста, де більше було стику з людьми та часто траплялися на сніданок та на обід сторонні люде, перед якими ніяк не можна було виявляти наших обставин. Зате в добрих приватних апартаментах посла зручніше було улаштовувати чайові приняття, що моя дружина улаштовувала реґулярно що-четверга.
Дочка моя Оксана виконувала в Посольстві обовязки перекладчиці, і з зносинах із зовнішнім світом знання чужоземних мов та особисті риси привітної вдачі помагали їй добре вивязуватися з тих обовязків, а на чайових приняттях, про які скажу далій, їй та радникові Посольства кн. Токаржевському належала головна роля.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/128}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Син Борис, тоді 15-літній хлопець, з особливого дозволу турецького уряду, вступив до турецького ліцею Ґалата-Серай, куди доступ чужинцям взагалі заборонений. Наука тут провадилась у французькій мові, яку він добре знав перед тим, а, крім того, учив ще турецьку мову, у першій клясі, разом з турченятами, з якими установилися в його зворушливо милі відносини; вони дуже упадали за своїм старшим колєґою та звичайно приносили йому з дому спеціяльні східні солодощі. Був страшно гордий з того, що носив, як ліцейську уніформу, турецьку феску. Се був, так би мовити, прецедент турецько-українських культурних взаємин…
