частіше через директора п. Баламезова звертався за інформаціями щодо положення на Україні. Члени дипломатичного корпусу в Софії розуміли тяжке положення українського Посольства та в міру можливости старалися прийти йому на допомогу. Старшина дипломатичного корпусу запросив до себе п. Драгомирецького та попередив, що проти Посольства провадиться денікинцями якась акція та, коли б що сталося, то він виступить в оборону. Рівнож і польський посол, проф. Ґрабовський, приїздив до Посольства особисто та повідомляв, що на Посольство може впасти якась прикра несподіванка, — в такому випадкові пропонував притулок у Посольстві польському. Приїздив адютант і від царя Бориса з попередженням про можливість великих неприємностей та з обіцянкою стати у такому випадкові в оборону Посольства.
Всі ті хмари над українським Посольством розійшлися без грому. Терен болгарський не грав якоїсь ролі з погляду допомогової для добровольців акції, яку провадила Антанта з терену турецького. До того ж українське Посольство в Софії, обезглавлене через відсутність своїх чолових представників, вже досить анульовала і місцева болгарська влада, тоді як влада турецька додержувала іншої позиції щодо українського дипломатичного представництва і сама його ролі не поменшувала, а навпаки. Пізніше один болгарський старшина, близький до справ розвідочних, казав, що у французькій розвідці були відомості, ніби українське Посольство се — укрита большевицька аґенція та фабрика фальшивих грошей, — те саме, що денікинські аґенти роспускали і про Царгородське Посольство.
Тяжко відчувалася відірваність од зовнішнього світа з огляду на перлюстрацію кореспонденції, — пересилати листи можна було, як і в Царгороді, лише оказією. Один, напр., грецький старшина приватно двічі одвозив кореспонденцію до Атен, звідки вона безборонно розсилалась далій.
В таких умовах трудно було провадити яку будь діяльність далій. Було се дуже прикро, бо Посольство здолало розвинути ріжнородну працю, що давала широкі основи для майбутніх українсько-болгарських взаємин. Найтісніший був контакт з болгарськими колами літературними та науковими, і на сій, літературній, ділянці осягнуто найбільших результатів. В першу чергу тут треба зазначити незабутню поміч з боку проф. Івана Дмитровича Шишманова та його сина Дмитра Івановича.
Батько — Іван Дмитрович — се одна з найясніших постатів, які довелося мені зустрічати. Звязки його з українством давні, — був жонатий з дочкою М. П. Драгоманова — Лідією Михайловною (Драгома-
