лення, ні — тим більш — обєктивного до неї відношення. Поставлена у весь свій зріст українська проблєма, надто порушала твердо засвоєні погляди болгарина-русофіла, що звик дивитись на Росію, як на єдиний-неділимий колос. Тож коли в часі бойових стиків української армії з Добрармією доходили до Болгарії звістки про військову перевагу сеї останньої, то серед широких кол болгарського громадянства се викликало радісний настрій та — в залежності од сього — нехіть, що виявлялася й навні — до українства. Поразка центральних держав, а після й української армії вже остаточно розвязала настрої тих, хто раніше, за твердого положення центральних держав, або уважав, з мотивів зовнішніх, неприхильну орієнтацію щодо України за невідповідну, або рахував на майбутні практичні можливості в звязку з повстанням сильної та ґеоґрафічно близької держави. Українське Посольство, визнане обміном ратифікаційних грамот та раніш трактоване гонорово й урочисто, опинилось у стані не завше й толєрованого — навіть з боку чинників офіціяльних. Прихильники України серед болгарського громадянства попали в трудне положення і здебільшого притихли.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/117}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Се вже була надто пристрасна, вульґарна пересада у пересічній болгарській опінії, зрушеній з обєктивних засад не лише старими,
