Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/116

Ця сторінка вичитана
СПЕЦІЯЛЬНІ УРЯДОВІ ДОРУЧЕННЯ.

За від'їздом українського посла в Болгарії О. Шульгина до Парижу, для участи в українській Делегації на Мирову Конференцію, уряд доручив мені мати звязок та догляд за сусіднім українським Посольством — в Болгарії, а пізніше — і за місією на Кавказі.

В тих обставинах одірваности од світа, в яких я жив у Царгороді, не мав я можливости виконувати ті доручення стало та систематично. Час од часу можна було листуватися — і то за оказії — із співробітником Посольства в Софії, П. І. Сікорою, діставати поівдомлення про положення Посольства і його працю та давати принагідні поради. Докладніше міг я ознайомитись з справами того Посольства, коли прибув у своїх справах до Царгороду радник Посольства, що провадив, за відсутністю посла, справами, Ф. Г. Шульга. Безпосередньо з справами Посольства в Болгарії познайомився я пізніше, двічі переїзжаючи через Софію, — по дорозі до Камянця і повертаючись звідти. Останнім разом, по моїй загальній доповіді урядові, дістав я поновлене доручення „ознайомитись з справами Посольства УНР в Болгарії і, на випадок, коли визнаєте се за потрібне, ужити відповідних роспоряджень щодо діяльности та складу згаданого Посольства, а також увійти в безпосереднє порозуміння з урядом Болгарії“.

Відносини Болгарії до України треба завше розглядати під кутом погляду її відносин до Росії, з якою вяжуть її давні спогади про визволення зпід турецької влади та постійне користування з російських культурних огнищ. До самої війни багато болгарів діставали виховання в Росії, здебільшого на кошт російський; не вважаючи на трохи взагалі погордливе тут відношення до „братушек“, виховувано їх у відданості Росії та її інтересам. Тому, за всіх словянських симпатій до братів-українців, у душі болгарина, навіть у більшій мірі, як у серба, все ж переважають вдячні спогади про „могутнього північного орла“, визволителя Болгарії. Такі настрої не зникли і за війни, не вважаючи на те, що Росія і Болгарія були на противних, ворожих фронтах. По війні багато ще залишилось російських вихованців на всіх становищах — політичних та приватних, і вони створювали ту політично-громадську погоду, в якій українська справа не могла дістати ні обєктивного освіт-