чини й Буковини Д. І. Дорошенко запропонував мені становище губерніяльного комісара Буковини. Пропозиція ся привела мене до ґрунтовної зміни праці. Більш двох літ перед тим доводилось у роспачі пасивно обсервувати, як руйнувалося життя на окупованих територіях Австрії. І коли повстала перспектива спричинитись до направи того життя, то трудно було встояти перед такою спокусою. Я погодився. Значно вже звужені обовязки по Національній Раді та ріжні інші спали на плечі П. Я. Стебницького, якого скоро потому призначено було Комісаром України.
Став гарячково ліквідувати старі й готуватись до нових обовязків. Своїх особистих справ зліквідувати остаточно не було часу, — треба було поспішати з виїздом. Тому мої бібліотека й архів залишилися в Петроґраді і — там загинули. Мимо всього, що довелось бачити, все ж якось не вірилося в таку фактичну ґвалтовність тої руйнації, що сталася, — у травні, коли виїздив я з столиці, ще не виключене було припущення, що в кожному разі процес той потрібуватиме довшого часу. Так воно, може, й було б, коли б революційні лікарі не довели смертельну хворобу російської держави до кінця прискореного. Та вже й тоді, на перших кроках революції, проникливі люде передбачали майбутнє. Коли я перед виїздом на Буковину прощався з генерал-контрольором І. М. Ачкасовим, з яким у нас були добрі стосунки на ідейному ґрунті, Ачкасов висловив такі передбачення що-до майбутнього та що-до моєї, в звязку з тим, дальшої праці:
— Та завірюха, що роспочалась тепер у Росії, матиме розгін та наслідки такі, що їх нам трудно передбачити. В кожному разі я певен, що ваша національна справа дійде до такого ступня, що вам уже не треба буде сюди повертатися. Ви почуєте себе обовязаним та матимете можливість працювати у себе вдома, на Україні.
Нові завдання в окупованій країні вимагали нових сил. В першу чергу ясно було, що ташкентські елєменти окупаційної адміністрації треба змінити на представників нових засад порядку революційного. Ми з Дорошенком зібрали у Петербурзі ціле ґроно кандидатів на відповідальні становища повітових комісарів, — сі орґани влади стояли в безпосередніх стосунках із населенням і їх відповідність для свого становища мала основне значіння для уреґулювання місцевого життя. То були: М. А. Корчинський — комісар товмацький, опісля — мій заступник у черновецькому губерніяльному комісаріаті, К. В. Шероцький — комісар городенський, П. О. Балицький — комісар снятинський, В. П. Приходько — комісар коломийський, П. І. Зайцев — комісар косівський, М. В. Маслов — комісар борщівський. Кілька кандидатів (Г. Іваницький, Гаєвський та інш.) викликано було з Київа. Були то
