Сторінка:Лотоцький О. Автокефалія т.1 (1935).djvu/204

Ця сторінка вичитана
ПІСЛЯСЛОВО.

Ми постаралися подати засади автокефального устрою православної церкви, зазначаючи й конкретні риси того устрою, що випливають із даної засади. Старалися виходити з канонічної основи — з позитивних указівок, а де таких нема, то — з духу канонів чи з загальних засад православної церковної науки.

Сучасний устрій у православних церквах має в собі досить ухилів од чистих засад канонічних. Протягом тисячі літ не було соборів усесвітніх, зокрема більш як 200 літ не було і крайових соборів у тому православному краю, що мав домінуючу ролю у східньому православії; Незалежно од того життя поступало і творило нові форми — як у инших, так і в церковній ділянці життя. Се обовязує пристосувати нинішні форми устрою в православних церквах до тих вимог, що повстають: 1) із норм канонічних, 2) із змінних обставин життя церкви[1].

До того спонукають умови як внутрішнього, так і зовнішнього порядку.

Духові течії серед сучасного людства, особливо по великій війні, значно ускладнилися, і для христіянських церков узагалі, для православної зокрема, настає момент одповідальний. Бачимо повсюди розєднання між мирськими членами та ієрархією, і між ієрархією вищою та нижчою; авторитет церковний захитано; найбільша щодо особового складу православна церква переживає тяжкий розстрій внутрішній і зовнішній; церква, що користувалася авторитетною традицією вселенськості, будучи уведена у взаємні сутички між окремими церковними ґрупами і цілими церквами, иноді викликає певні заперечення проти себе. Настав сильний здвиг у настроях пастви, яка все більше скеровує свій зір за огорожу церковну. З сього боку становище тепер гірше, ніж було в часи, коли церкву потрясали єреси; змагання доґматичні свідчили тоді про живий інтерес до реліґії і церкви, а тепер не лише ослаб інтерес той, але поруч провадиться руйнуюча акція проти самих засад і церкви і віри. В модерних державах усе менше й менше

  1. „Уже болѣе 200 лѣтъ голосъ церковнаго собора у насъ не раздается, какъ будто тѣ нужды, ради которыхъ наша мать, вселенская древняя церковь, предписывала созывать окружные соборы по два раза въ годъ, у насъ не существуютъ. Слѣдствіемъ такого отступленія отъ норм древней церкви явился цѣлый рядъ въ высшей степени печальныхъ явленій во внутренней жизни нашей церкви, устраненіе которыхъ есть дѣло неотложной необходимости“ (Флавіан, митр. Київський).