Не можна не згадати про спробу в лоні східньої церкви утворити конструкцію єдиної церковної влади в формі обмеженого колєктиву представників окремих церков. Се т. зв. теорія пентархії чи теорія пяти змислів, що виникла в добу посилення централізації церковної влади в Візантії.
Доґматично церква уявляється як збірна маса рівнозначних одиниць, по кількости чинних єпископів. Але в дійсності церква в такому атомістичному стані була лише в добу апостольську. В міру свого розвитку вона використовує в своєму устрою історично утворені форми громадського й державного управління й зокрема — систему централізації. Зосередження церков біля патріярших катедр привело до погляду, що представники сих катедр стали представниками всієї церкви. З погляду сеї теорії вища світова влада церковна належить цілокупності пятьох патріярхів (римському, царгородському, александрійському, антіохійському та ієрусалимському). Таке твердження доводилося через штучну аналоґію між пятьма патріархами та пятьма змислами людського тіла: як тіло реґулюється пятьма ріжними змислами, що існують в одному орґанізмі, так церква провадиться спільною владою пятьох патріярхів. Найширше уґрунтування ся теорія пентархії знайшла в знаного візантійського каноніста Федора Вальсамона, що за її допомогою доводив спільність і рівність патріярхатів.
Алеж ще на самому початку теорія пентархії зазнала річевого удару з боку Риму, бо римська церква та її представники не хотіли визнавати ніякої сторонньої влади. З огляду на се теорія пентархії перейшла в тетрархію патріярхів — у цілокупність влади чотирьох східніх патріярхів. Не вважаючи на дальші річеві — історичні — заперечення сеї теорії, патріярхи царгородські, що послугувалися нею в своїх інтересах, покликаються на неї та обороняють її й значно пізніше. Р. 1693 в константинопільському патріяршому синоді обмірковувано одповідь на запит, що дістав його патр. Каленик, — скільки в східній церкві патріярших тронів і яким ієрархам належить засвоювати патріяршу гідність. Визнано при тому, що правилами всесвітніх соборів та царськими законами установлено чотири патріярхати, до яких опісля ще додано московський; автономні ж архиєпископи: охридський, кипрський, іверійський та печський дістали свою гідність із ласки царів і патріяршої гідности не мають та не заводяться до патріярших каталоґів; до того ж патріярх із своїм синодом накладають анатему на кожного, хто коли-небудь насмілиться назвати патріярхом кого иншого, крім згаданих патріярхів, канонічно установлених
