Ця сторінка вичитана
Що ніхто не знав куди.)
Двома кіньми оба гнали,
Мало де і спочивали,
Князь наглив: „Веди, веди!“
Мали всякії пригоди
Перешкоди, гори, води,
Та таки вкінці дійшли
Перед князем дика рожа
Густоквіта, пишна, гожа
Знялась лісом до гори.
Та князь ліса не злякався
В рожетин з мечем подався,
Бо й на смерть був йти готов
Чудо! Розступились рожі,
Що стояли на сторожі —
Князь у терем увійшов.
Сотня літ саме уплила,
Що ворожка призначила
На столітній була сон.
Все довкола сонне було,
Як сто літ тому заснуло,
Рух завмер і сміх і стон.
Князь нінащо не зважає,
Всі світлиці пробігає,
Мов на бистрих крилах мчить
Гень на башню у світлицю
Щоб царівну красавицю
Поцілуєм оживить.
Влетів станув мов в знесилю,
Віддих стримав князь на хвилю
