квофіл, ще й пише його з двома с (русскій), тодї се слово значить стільки, що „Москаль“, московский“. Се треба добре тямити, — аби не дати ся тим словом збаламутити, бо москвофіли при його помочи пускають тумана менше сьвідомим в тім дїлї людям.
На тім ми і скінчили-би, та не завадить ще на конець роздивитись, чи наш селяньский нарід в Галичинї вживає слова „Україна“ чи нї. Москвофільскі ґазети пишуть, буцїм те слово видумали Ляхи, буцїм наш нарід сего слова не вживає, та буцїм наші україньскі (руські) патріоти напихають його народови штучним способом.
Ми вже уповисше вияснили докладно і навели з староруських лїтописів дословні докази на се, що назви „Україна“ не видумали жадні Ляхи, що вона з'явила ся давній Руси вже около р. 1150, коли у нас ще Ляхів нї на лїк не було, та що слово „Україна“ се також наша, народна, старосьвіцка назва. Ми вияснили рівно-ж, як та народна назва „Україна“ стала милою всему народови і як вона поволи затерла собою старшу, княжо-боярску назву „Русь“. Тепер роздивимо ся ще тілько в тім, чи наш сїльский люд у Галичинї вживає назви „Україна“ і чи він єї любить чи нї?
Яких слів вживає наш нарід споконвіку, се найлїпше пізнати по старих піснях та думах. „З піснї слова не викидають“ — каже народна приказка. Тому в піснях найкрасше
