Делєґати Української Національної Ради д-р Осип Назарук і інженєр Володимир Шухевич, які виїхали зі Львова 5. падолисте 1918., звернулися в Київі, згідно з своїми інструкціями, з просьбою за поміч до гетьмана Скоропадського.
„Коли я — описує свою місію д-р Назарук[1] — представив гетьманови ціль нашого приїзду, він запитав: ‚Скажіть отверто: хочете вирізати панів?‘ — ‚Хочемо будувати українську державу‘, відповів я здивований.
Він усміхнувся, але сказав, що на таку ціль допомогу дасть: добрий полк Січових Стрільців, які тоді стояли в Білій Церкві, буде висланий до границі Галичини буцім то на те, щоб очистити залізницю від полонених. Сей полк може опісля перейти без дозволу на галицьку землю. Таку здережність уважав гетьман потрібною, щоби не вмотатися в війну з Польщею. При чім додав іще, що вилучить Січових Стрільців зі своєї армії, коли вони перейдуть Збруч.
Від гетьмана пішли ми до ‚Національного Союза‘, де застали Винниченка. Коли я оповів йому вислід авдієнції в гетьмана, він схопився за голову й почав кричати, що ми завалили українську справу. Чому? Бо проти гетьмана, який має чорносотенно-російську орієнтацію, приготоване вже повстаннє і Січові Стрільці мали бути аванґардом сього повстання. Сього ми не знали. По гострій виміні слів що-до ваги Львова й Галичини ми погодилися на тім, що Шухевич піде до гетьмана й заявить, що нам вистане половина січової формації (крім ‚техніки‘, броневиків і т. п.).“
З Київа галицькі делєґати поїхали до Білої Церкви. Тут „Стрілецька Рада“ „відкинула проєкт висилки до Галичини якої-небудь частини, виходячи зі становища, що Січове Стрілецтво, хоч походить з Галичини, звязане передовсім з державними ітересами Великої України, та що Київ важнійший ніж Львів, а висилка одної частини загону до Львова могла би довести до того, що й Київа не здобудуть і Львова не вдержать“.
Не маючи нізвідки більшої підмоги, українське війско, яке заняло Львів, не змогло здавити польського повстання у Львові і піти на підмогу Перемишлеви, який перший упав жертвою польською наїзду[2].
- ↑ Рік на Великій Україні. Конспект споминів з української революції. Відень 1920. — Стор. 6–8.
- ↑ Перша проба заняти Перемишль в ночи з 30. на 31. жовтня 1918. українським курінем австро-угорської армії, який стояв у сусідній Журавиці, скінчилася невдачно, бо австрійський ґенерал Пухальський, Поляк, виставив проти нього два мадярські куріні. 1. падолиста 1918. заключено в Перемишли польсько-українську угоду, на якої основі містом мала управляти комісія, зложена з 4 Українців і 4 Поляків. Одначе Поляки зовсім не держалися угоди, тільки почали орґанізувати свою армію і захоплювати власть в місті. Тоді Українці вспіли заняти місто по сей бік Сяну, а на Засянню укріпилися Поляки. 4. падолиста 1918. заключено польсько-український роз'єм, приймаючи Сян за демаркаційну лінію. Та сей роз'єм істнував тільки доти, доки не надійшли польські сили, зорґанізовані в Кракові. 11. падолиста українська команда дістала від польської команди ультимат, щоби віддала місто до 12 годин. На сей ультимат Українці не дали відповіди, рішаючи обороняти місто. Тоді Поляки, заосмотрені у всі технічні засоби (панцирний поїзд, артилєрія і т. п.)
