Доки не переведеться сеї перебудови законним шляхом, остають в силі без ніякої зміни урядження, які істують, для береження загальних інтересів. Моє правительство одержало порученяє приготовити негайно праці для перебудови Австрії.
До народів, на яких самовизначенню буде основана нова держава, звертаю мій заклик, щоб вони співділали в сім великім ділі через Національні Ради, які утворені з послів до Державної Ради кождої нації, мають заступати інтереси народів у відношенню до себе та до мого правительства“.
Цісарський маніфест, як бачимо, говорив тільки про перебудову Австрії в звязкову державу, не торкаючися Угорщини. В самій Австрії він ішов на зустріч польським змаганням до з'єдинення, числячися з одного боку зі становищем Вільзона, а з другого може надіючися на унію Польщі з Австро-Угорщиною.
Через те, що Подяки підносили претенсії на цілу Галичину, справа участи української Галичини в плянованій цісарським маніфестом звязковій Австрії була невияснена.
В дусі попередніх заяв Української Парляментарної Репрезентації відповіло на цісарський маніфесть „Діло“[1]. Зазначивши, що цісарський маніфест вимагає від галицьких Українців великої жертви, а саме відречення від осягнення національно-державної єдности, залежности від віденського центра і оставання в рамах держави, зруйнованої війною, воно заявляє:
„Рішитися приняти на себе всі ті важкі наслідки могли би ми тільки під сею умовою, коли-б за акт сей австрійська держава безпроволочно і раз на все реальними ґарантіями поклала край польському верховодству над українськими областями Холмщини і Галичини (Лемківщина!). Тільки під сею умовою (і ніякою иншою), під умовою оконечного забезпечення західних окраїн української землі перед напором польонізації, наше поколіннє могло би надіятися, що будучі покоління зрозуміли би і виправдали би таке рішеннє нашої нинішньої політики.“
Для 18. жовтня 1919. з'їхалися до Львова члени ґруп, які по проєкті Української Парляментарної Репрезентації мали утворити Українську Національну Раду як конституанту українських земель Австро-Угорщини, а саме: члени обох палат австрійського парляменту, галицького і буковинського сойму і по трьох представників управ українських партій Галичини і Буковини. З угорської України не прибули делєґати, тільки прийшло письмо від ґрупи діячів, які заявляли, що Угорська Україна солідаризується з Галичиною і бажає входити в склад української держави.
Зібрані згідно з проєктом Української Парляментарної Репрезентації рішили уконституватися як Українська Національна Рада і проголосити утвореннє з українських земель Австро-Угорщини української держави. Се проголошеннє звучить:
„Стоячи на становищі самовизначення народів, Українська Національна Рада як конституанта постановляє:
I. Ціла етноґрафічна українська область в Австро-Угорщині, — зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученнєм Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини — творить одноцільну українську територію.
- ↑ Ч. 238. з 19. жовтня 1918., стаття „Провізоричний акт“ з підписом В. П., себ-то д-р Василь Панейко.
