Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/203

— 203 —

V. Часть.

Правительство Західно-Української Народньої Республики на еміґрації.

Розділ XIX.

Орієнтація на протибольшевицьку Росію і відреченнє від неї.

1. Збори членів Української Національної Ради у Відні. Приїхавши до Відня, Диктатор Західної Области УНР скликав збори тих членів Української Національної Ради, які перебували на еміґрації в Відні, щоби обговорити політичне положеннє, витворене подіями на Великій Україні. Рівночасно приїхав до Відня з Парижа заступник голови Делєґації Української Народньої Республики на Мирову Конференцію, державний секретар закордонних справ Західної Области УНР д-р Василь Панейко. Таким чином члени Української Національної Ради мали змогу оцінити положеннє на основі звідомлень з одного боку з Великої України, з другого боку з Парижа. Треба зазначити, що збори членів Української Національної Ради не були реактивуваннєм Ради як законодатного орґану, а тільки принагідною нарадою, скликаною Диктатором в дорадних цілях.

Про хід нарад оголошено тільки отсей офіціяльний комунікат^[1]:

„По причині приїзду до Відня Президента Української Національної Ради д-ра Евгена Петрушевича і державного секретаря д-ра Василя Панейка, відбулися наради збору членів Української Національної Ради, пробуваючих у Відні, під проводом Президента д-ра Евгена Петрушевича в днях від 9. до 17. грудня 1919.

Наради розпочав Президент д-р Евген Петрушевич своїм звітом, по чім д-р Василь Панейко представив справу статута для Східної Галичини. Відтак на підставі отсих звітів переведено дебату про наше теперішнє державно-правне становище та в сій дебаті всі бесідники згідно ствердили, що однодушним змаганнєм всего українського народа, без ріжниці партій і областий, є: сполученнє всіх українських земель в одній самостійній і суверенній українській державі; — що натомість всяке розділюваннє українських земель та прилучуваннє їх частин до инших держав уважають шкідним для українського державного права, як також взагалі для будучности українського народу, — та що Українці Західної Области хочуть ділити долю з Придніпрянською Україною і з нею разом злучитися в тій державно-правній формації, яку виборе собі український нарід в отсій світовій війні.

Супроти послідних подій постановлено заложити рішучий протест проти деклярації пп. Андрія Лівицького і тов. у Варшаві в справі зречення Східної Галичини в користь Польщі.

Дальше вирішено внести державно-правне застреженнє проти предложеного Найвисшою Радою Мирової Конференції в Парижі статута для Східної Галичини.“

Згаданий протест проти варшавської деклярації місії УНР з 2. грудня 1919. внесено з датою „Відень, 11. грудня 1919.“ і з підписом

1. „Український Прапор“, ч. 1 з 6. січня 1920.