В яких важких відносинах прийшлося працювати Загальній Українській Раді, найліпший доказ, що її програмова заява появилася тільки на правах рукопису[1], бо в пресі цензура її не пустила. Для характеристики сих відносин треба зазначити, що з вибухом війни всі конституційні свободи включно з парляментом завішено і Австрія стала абсолютистичною державою. А в сій абсолютистичній державі побіч Німців найбільшу політичну силу і вплив мали Поляки. З сього можна собі уявити, як сей абсолютизм, направлюваний проти Українців польськими руками, давив Українців.
Серед таких обставин прийшлося Загальній Українській Раді заступати австрофільсько-ґерманофільську орієнтацію. А одначе иншого виходу вона не бачила. Бо антанту супроти України представляла Росія, а Росія нищила — як на Великій Україні так і в Галичині й Буковині — все українське життє. Загальна Українська Рада мусіла держатися Австро-Угорщини й Німеччини, щоби бодай по сей бік фронту оберігати українське життє, яке тут хотіла знищити Польща руками Австро-Угорщини й Німеччини.
Одначе при всім своїм примусовім положенню українське громадянство Австрії повинно було старатися навязати зносини також з державами антанти. Коли б в Австрії завважили, що держави антанти цікавляться українською справою, відношеннє Австрії до українського населення і української справи мусіло би змінитися на ліпше. Крім того такі зносини Українців з антантою були би мали велике значіннє для будучности.
Проґрама Загальної Української Ради була в даних обставинах тільки „музикою будучности“, на яку дійсність не подавала особливих надій. В міру того, як Австро-Угорщина й Німеччина здобували від Росії українські землі, що-раз голоснійше лунали польські претенсії до сих земель. Давній польський режім вернув не тільки в Галичину, але перенісся й на Волинь, Холмщину, Підляше, словом, на всі українські землі по сей бік лінії фронту. Австро-Угорщина й Німеччина скрізь годили Полякам, щоб відвернути їх від антанти, а Українцям кидали тільки останки, бо ж їм усе одно нікуди дітися, ніхто за них не дбає, і як би мало їм не давати, вони мусять бути вдоволені, бо по той бік фронту Росія несе їм повну національну смерть.
В кінці прийшов удар. Письмами обох цісарів, Австро-Угорщини й Німеччини, проголошено 4. падолиста 1916. утвореннє польської держави і розширеннє автономії Галичини.
В письмах про утвореннє полььської держави, оголошених німецькими властями у варшавськім і австро-угорськими у люблинськім ґенерал-ґубернаторстві[2], говорилося:
- ↑ „Programmatische Erklärung des Allgemeinen Ukrainischen Nationalrates“ з 12. мая 1915.
- ↑ Австро-Угорщина й Німеччина, занявши територію Польського Королівства, поділили її на два ґенерал-ґубернаторства: варшавське під німецькою і люблинське під австро-угорською окупацією. Власть останнього розтягалася й на сумежні українські землі.
