— 181 —
Владою й Урядом Наддніпрянської України. Непорозумінь і сепаратних виступів у важних проблемах внутрішньої і закордонної політики ні один уряд не робив без порозуміння з другим і через те всі нерозумні чутки й підозріння, що в останніх часах оббігли навіть частину нашої преси, являються плодом інтриґ наших ворогів, котрі всіми способами намагаються ослабити відпорну сили нашого народу. Галицьке громадянство леліє ті самі національні ідеали, що й Наддніпрянська Україна, а наддністрянська армія своєю кровю від Збруча аж по Київ позначила хрестну дорогу любови до Соборної України. Вона піддається одному Головному Командуванню і спільно з наддніпрянськими лицарями прямує до одної високої мети. Для осягнення тіснійшого зверхнього і внутрішнього обєднання буде утворений один спільний війсковий орґан (головне командуваннє і війскове міністерство). Галицький уряд, громадянство та армія стоять твердо й непохитно на становищі акту Національної Ради з 3. січня 1919. й акту Трудового Конгресу з 22. січня 1919. про обєднаннє обох областий України й утвореннє Соборної України. Згідно з конституцією Національної Ради, аж до ратифікації акту злуки Українськими Установчими Зборами, Західна Область УНР мусить мати своє територіяльне правительство. Через те і з огляду на інтереси армії та закордонну ситуацію Диктатор не сміє зложити своїх повновластий, аж доки галицьке громадянство не зможе виявити своєї збірної волі з сього приводу. В усіх справах нашого державного життя Диктатор думає і творить одну волю з урядом Наддніпрянщини, а його армія освячує сю святу єдину волю своєю цінною кровю“.
Премєр Мазепа сказав:
„Серйозних непорозумінь на ґрунті внутрішньої і закордонної політики в уряду Наддніпрянщини й Наддністрянщини не було й це може бути. Наддністрянці борються за ті самі високі ідеали, що й Наддніпрянці, і коли вони так само переймуться глибокою вірою в кінцеву перемогу нашої національної справи, так між двома рідними братами знайдеться все і всюди спільна мова, воля й чин. Справу де-яких непорозумінь у Диктатурі треба вважати внутрішнім питаннєм галицького громадянства, яке в свій час розвяже його згідно з своєю волею та конституцією“.
В другій, кінцевій промові Мазепа сказав про порозуміннє з Польщею і про відношеннє до галицького правительства ось-що:
„Рахуючися з реальними фактами міжнароднього життя, уряд УНР в своїй закордонній політиці вступив на дорогу порозуміння з тими державами й народами, які або безпосередно заінтересовані в визнанню самостійного істнування української держави, або вважають таке визнаннє конечним актом міжнародньої справедливости та европейської рівноваги. Наше порозуміннє з найблизшими нашими сусідами — Польщею і Румунією — випливає іменно з отсих реальних міжнародніх відносин“.
„Становище нашого уряду в справах взаємовідносин з урядом Західної Области УНР ясні. В обох урядів панує цілковите порозуміннє і згода що до найвисшої мети нашої національної політики, а малі ріжниці поглядів на деталі тактики абсолютно не можуть бути причиною яких-небудь небажаних наслідків. Форма краєвого уряду Західної Области УНР належить до компетенції збірної волі галицького громадянства, і коли прийде пора на її вселюдний вияв, так воно зуміє се хатнє питаннє розвязати звичайним парляментарним шляхом. Коли ж дивитися на Галичину зі становища закордонної політики, так уряд розглядає се питаннє тільки зі становища цілости й єдности етноґрафічних земель Соборної України“.
В кінці Петлюра в своїй кінцевій промові сказав:
„В обєктивній критиці взаємовідносин обох урядів — Наддніпрянщини й Наддністрянщини — він бачить у принціпі ту ж саму волю всего громадянства, яку оба уряди здійснили вже на практиці, себ-то тісне порозуміннє й обєднаннє всіх діл на користь цілого українського народу, на спільне добро Соборної України. Ще більше радує його щире бажаннє нашого народу в справі органічного обєднання обох наших армій. Перші кроки до такого обєднання зроблені вже Штабом Головного Отамана. Складена спеціяльна комісія з представників
