держави як найдалі на схід, — отсе був плян галицьких Поляків, для якого здійснення вони вжили всего свого впливу й сили, яку мали в Австрії.
Переїхавши з Галичини, занятої російською армією, до Відня, Головна Українська Рада і Союз визволення України застали такий образ: В урядових сферах всесильний вилив Поляків, які одні з усіх Славян вважалися певною підпорою держави. Відношеннє до Українців неприхильне або в найліпшім разі холодне. Українським діячам говорили: „Ми віримо, що ви хотіли би при нашій помочи збудувати самостійну Україну, але ваш загал спочуває й помогає Росії“. Українські збігці розкинені по західних краях Австрії опинились без засобів до життя. А в Талєргофі, в сьому пеклі, в яке вкинено українських інтернованих, пропадали в страшнім режімі українські діячі з усіх повітів української Галичини.
Скільки заходів було треба, заки — як не розбито, то бодай захитано польську лєґенду про „українську зраду“, звільнено хоч частину українських діячів з їнтернування, а для маси інтернованих здобуто ліпший режім і правну опіку і в кінці проти страшного опору Поляків виборено право утворити для орудування підмогою, яку держава призначала для збігців, українські комітети і таким чином визволити українських збігців з-під польської „опіки“, в яку хотіли їх узяти Поляки.
Рівночасно йшла орґанізаційна й політична праця. Вислідом її було утвореннє Загальної Української Ради, в якої склад увійшли делєґати всіх українських партій Галичини й Буковини і делєґати Союза Визволення України.
В проґрамовій заяві з 12. мая 1915, Загальна Українська Рада поділила свої домагання на дві части: 1. для українських земель, які Австро-Угорщина й Німеччина визволять оружною силою з під Росії, домагалася вона державної самостійности; 2. для українських земель Австрії — з'єдинення в окремий автономний український край.
Таке поставленнє української справи диктували важкі, несприяючі обставини, серед яких приходилося працювати Загальній Українській Раді. Австрійські урядові круги стояли на тім, що коли б центральним державам пощастило відвоювати від Росії українські землі, то вони не на те приносять воєнні жертви, щоби, утворивши з тих земель українську державу, відступити їй українську Галичину. Числячися з сим становищем Австрії, Загальна Українська Рада зреклася з'єдинення Галичини й Буковини з Великою Україною, домагаючися тільки з'єдинення й автономії сих українських земель під Австрією.
Так само, числячися з становищем угорського правительства, Загальна Українська Рада зреклася включити в проґраму своїх домагань українські землі Угорщини, бо угорське правительство вважало своїм ворогом кождого, хто в звязку з воєнними цілями втягав у дискусію справу цілости угорської держави, з чим мусіла числитися навіть Австрія й Німеччина, а не то Українці.
