держави проти Польщі за визволеннє Галичини. А може побіда над большевиками й укріпленнє української державности заставить антанту визнати українську державу й віддати їй Галичину при управильненню відносин між Польщею й Україною.
Коли галицьке правительство хотіло воювати в большевиками й укріпляти українську державність для визволення Галичини, то правительство Директорії — на думку мого інформатора — думало так само воювати з большевиками й укріпляти українську державність коштом Галичини. А саме думало воно коштом Галичини замиритися з Польщею, через Польщу добути визнаннє антанти і так удержатися проти большевиків. Для війни з большевиками воно конче потребувало галицької армії, одначе для замирення з Польщею коштом Галичини йому заваджало галицьке правитильство. Тому правительство Директорії при помочи лівих галицьких ґруп повело завзяту боротьбу проти істнування окремого галицького правительства, за переведеннє повного з'єдинення під одною владою. Коли б закиди проти галицького правительства, як перешкоди для повного здійснення ідеї з'єдинення, були осягнули успіх, коли б галицьке правительство втратило довірє своєї армії й мусіло уступити, віддаючи всю владу Директорії, тоді Директорія з одного боку одержала би галицьку армію в свою повну розпорядимість, а другого ж боку мала би вільні руки що до Галичини в переговорах з Польщею.
Сей погляд мого інформатора установився під впливом події, які розвинулися в тім напрямі, що правительство Директорії справді заключило союз з Польщею не тільки коштом Галичини, але також инших західних українських земель.
Чи воно мало такий ясний плян що до галицького правительства, галицької армії й союза з Польщею вже підчас переходу Галичан на Велику Україну, важко ствердити. Швидше треба приняти, що той плян дозрівав поволи.
Я вже згадував про невиразне становище Петлюри в розмові з ґенералом Бертелємі.
Назарук, зазначуючи, що є звязаний словом і не може говорити докладно, стверджує, що „Петлюра мав звязок з Пілсудским уже тоді, коли про се нікому не снилося“[1].
Курдиновський, який ще з початком 1919. р. попав у Варшаву з якимись повновластями, які уповажняли його виступати від імени Директорії, підписав у Варшаві 16. мая 1919. якесь „desinteressement“ в справі Галичини.[2]
В серпні 1919. правительство Директорії вислало до Варшави політичну місію під проводом б. міністра шляхів Ф. Пилипчука. Місія прибула до Варшави 15. серпня 1919. В звязку з перебуваннєм її в Варшаві в польських часописах з 26. серпня 1919. появилася
- ↑ Рік на Великій Україні, стор. 228.
- ↑ В серпні 1919. Курдиновський приїхав з Варшави до Парижа і розказував про се на засіданню Делєґації УНР. Мене тоді в Парижі не було. Одначе на засіданню Делєґації 10. падолиста 1919. Панейко говорив про факт і день підписання „desinteressement“ Курдиновським, як про справу стверджену й відому Делєґації.
