Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/160

Ця сторінка вичитана
— 160 —
Розділ VII.
Військова орґанізація.

Артикул 38. Законодавство про війскову службу, обовязуюче в Польщі, Польща зможе примінити в Східній Галичині, з застереженнєм, що так утворений континґент творитиме окремі одиниці, які в часі вира стоятимуть у ґарнізонах Східної Галичини, а в часі війни будуть до розпорядимости польського правительства для оборони національної території.

Розділ VIII.
Переходові постанови.

Артикул 39. Аж до зібрання Сойму ґубернатор Східної Галичини буде управляти територією, держачися постанов сього договору.

В справах, які на основі сього договору належать до компетенції польського Сойму, польські закони будуть заведені в Східній Галичині проголошеннєм яубернатора. В справах, які належать до компетенції Сойму Східної Галичини, будуть примінювані без нового проголошення закони й розпорядки, які обовязували 28. липня 1914.

Ґубернатор видасть потрібні зарядження для заведення адміністрації. Він означить число міністрів і їх функції і так остане аж до відмінної постанови Сойму.

Ґубернатор видасть потрібні зарядження, щоби Сойм Східної Галичини, під умовами, передвидженими в артикулі 10-тім, був вибраний як найшвидше і таким способом, щоб міг зібратися найпізнійше в реченци 9 місяців після введення в життє сього договору. Ґубернатор має забезпечити свободу виборів, держачися постанов артикулу 6-ого, і приступити до негайного скликання Сойму.

Цілий лад, установлений розділами I–VI сього договору, функціонуватиме від хвилі зібрання першого Сойму. Обовязкова військова служба не може бути заведена в Східній Галичині перед сею датою.

Артикул 40. Ніхто з мешканців Східної Галичини не може бути непокоєний чи переслідуваний з приводу свого політичного становища від 28. липня 1914. до введення в життє сього договору.


Сей договір, зредаґований француською, анґлійською й італійською мовою, якого француський текст буде обовязуючий на випадок ріжниці думок, буде ратифікований. Він увійде в законну силу рівночасно з мировим договором з Австрією. Місцем зложення ратифікацій буде Париж. Держави, яких правительства мають осідок по-за Европою, могтимуть обмежитись повідомленнєм правительства Француської Республики через свого дипльоматичного представника в Парижі, що їх ратифікація довершена, і в сім випадку зможуть передати ратифікаційну грамоту, коли се буде можливе. Француське правительство вручить усім підписуючим державам копію протоколу про зложеннє ратифікації.

Дано в Парижі, дня . . . . . . 1919., в однім примірнику, який остане зложений в архівах правительства Француської Республики і якого автентичні експедиції будуть вручені кождій з підписуючих держав.“

Як уже було зазначено, Найвища Рада не подала навіть сього проєкту до відомости Делєґації Західно-Української Народньої Республики. Ся делєґація запротестувала проти нього тільки на основі часописних відомостий.

Приступаючи до оцінки проєкту статута для Східної Галичини, треба перше всего установити становище, з якого має виходити ся оцінка.

Зі становища незалежности Східної Галичини як Західно-Української Народньої Реєпублики і її з'єднання з Великою Україною проєкт статута — незалежно від його вмісту — треба осудити як насильство