Артикул 38. Законодавство про війскову службу, обовязуюче в Польщі, Польща зможе примінити в Східній Галичині, з застереженнєм, що так утворений континґент творитиме окремі одиниці, які в часі вира стоятимуть у ґарнізонах Східної Галичини, а в часі війни будуть до розпорядимости польського правительства для оборони національної території.
Артикул 39. Аж до зібрання Сойму ґубернатор Східної Галичини буде управляти територією, держачися постанов сього договору.
В справах, які на основі сього договору належать до компетенції польського Сойму, польські закони будуть заведені в Східній Галичині проголошеннєм яубернатора. В справах, які належать до компетенції Сойму Східної Галичини, будуть примінювані без нового проголошення закони й розпорядки, які обовязували 28. липня 1914.
Ґубернатор видасть потрібні зарядження для заведення адміністрації. Він означить число міністрів і їх функції і так остане аж до відмінної постанови Сойму.
Ґубернатор видасть потрібні зарядження, щоби Сойм Східної Галичини, під умовами, передвидженими в артикулі 10-тім, був вибраний як найшвидше і таким способом, щоб міг зібратися найпізнійше в реченци 9 місяців після введення в життє сього договору. Ґубернатор має забезпечити свободу виборів, держачися постанов артикулу 6-ого, і приступити до негайного скликання Сойму.
Цілий лад, установлений розділами I–VI сього договору, функціонуватиме від хвилі зібрання першого Сойму. Обовязкова військова служба не може бути заведена в Східній Галичині перед сею датою.
Артикул 40. Ніхто з мешканців Східної Галичини не може бути непокоєний чи переслідуваний з приводу свого політичного становища від 28. липня 1914. до введення в життє сього договору.
Сей договір, зредаґований француською, анґлійською й італійською мовою, якого француський текст буде обовязуючий на випадок ріжниці думок, буде ратифікований. Він увійде в законну силу рівночасно з мировим договором з Австрією. Місцем зложення ратифікацій буде Париж. Держави, яких правительства мають осідок по-за Европою, могтимуть обмежитись повідомленнєм правительства Француської Республики через свого дипльоматичного представника в Парижі, що їх ратифікація довершена, і в сім випадку зможуть передати ратифікаційну грамоту, коли се буде можливе. Француське правительство вручить усім підписуючим державам копію протоколу про зложеннє ратифікації.
Дано в Парижі, дня . . . . . . 1919., в однім примірнику, який остане зложений в архівах правительства Француської Республики і якого автентичні експедиції будуть вручені кождій з підписуючих держав.“
Як уже було зазначено, Найвища Рада не подала навіть сього проєкту до відомости Делєґації Західно-Української Народньої Республики. Ся делєґація запротестувала проти нього тільки на основі часописних відомостий.
Приступаючи до оцінки проєкту статута для Східної Галичини, треба перше всего установити становище, з якого має виходити ся оцінка.
Зі становища незалежности Східної Галичини як Західно-Української Народньої Реєпублики і її з'єднання з Великою Україною проєкт статута — незалежно від його вмісту — треба осудити як насильство
