Всі польські партії Галиччини з'єдинилися в Начальний Національний Комітет, який проголосив війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії війною за відбудуваннє Польщі і покликав до життя польські лєґіони, які під проводом Пілсудського, теперішнього президента Польщі, мали помагати центральним державам визволити Польщу з-під Росії.
Одначе рівночасно також Росія відозвою начального вожда російської армії вел. кн. Миколи Миколаєвича до польського народу проголосила як свою воєнну ціль визволеннє польських земель з-під Австрії й Німеччини й утвореннє з'єдиненої Польщі як окремої державної одиниці в близше неозначеній злуці з Росією. За сею заявою стояла ціла антанта і в Парижі заснувався Польський Національний Комітет для її здійснення.
Таким чином міжнародне положеннє дало Полякам змогу поставити свою будучність на воєнні карти обох воюючих сторін. Оба польські табори, австрофільсько-ґерманофільський і руссофільсько-антантофільський, з яких кождий мав своїх прихильників і свої орґанізації (явні або тайні, залежно від лінії фронту) в усіх частях Польщі, хоч назверх себе поборювали, в дійсности працювали для одної ціли, стараючися — один в центральних держав, другий в антанти — як найліпше забезпечити як найкориснійше здійсненнє відбудування Польщі.
На скільки австрофільсько-ґерманофільський табор Поляків і бажав побіди Австро-Угорщини, то ся побіда мала бути рівночасно її ослабленнєм, бо вона повинна була відступити Галичину для будови польської держави.
В найгіршім положенню були галицькі Українці.
Їх бажання не могли бути по боці антанти, бо побіда антанти означала побіду Росії і прилученнє до неї українських земель Австро-Угорщини, що несло також сим українським землям таке поневоленнє, в якім знаходилася Велика Україна. На зміну відношення побідної Росії до України не було ніяких надій. Так само не було надії на те, щоб західні держави хотіли й могли вплинути на Росію в сім напрямі.
Зрештою Росія з самого початку війни виявила в цілій повноті своє вороже відношеннє до українського народу. Ту дрібку свободи українського слова й українських товариств на Великій Україні, яка вбереглася після революції 1905.–7. р., з вибухом війни знесено. В занятій Галичині заведено такий самий режім. А міністр закордонних справ Сазонов, вичисляючи в Державній Думі в лютім 1915. р. причини, які заставили Росію до війни з центральними державами, як одну з причин назвав також те, що в Галичині „за німецькі гроші“ повстав ворожий Росії український рух.
Словом, відношеннє Росії до української справи не могло не диктувати австрійським Українцям бажання ослаблення й розбиття Росії, бо тільки ослаблена Росія пішла би на уступки супроти України і тільки на руїнах розбитої Росії можна було збудувати самостійну українську державу.
Одначе побіда Австро-Угорщини й Німеччини над Росією ще зовсім не означала здійснення українських змагань. Не тільки до ук-
