відомість, а саме, що ті рішення в такій формі, в якій Ґенеральний Секретаріят Мирової Конференції подав їх до відомости Української Делєґації, не є автентичні. З донесення „Українського Прапора“ виходить, що повідомлення Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції вістять у собі дві части одного й того самого рішення Найвисшої Ради з 25. червня 1919. та що Ґенеральний Секретаріят Мирової Конференції в тих повідомленнях відступив від автентичного тексту рішення Найвисшої Ради з 25. червня 1919. Се донесеннє „Українського Прапора“ кидає характеристично світло на відносини на Мировій Конференції.
Автентичний текст рішення Найвисшої Ради з 25. червня 1919. — на основі інформації, одержаної правительством Західно-Української Народньої Республики — звучить:
„Найвисша Рада Мирової Конференції постановляє:
1. Що польське правительство уповажняється окупувати своїми війсковими силами Східну Галичину аж по ріку Збруч;
2. Що польському правительству дається уповажненнє ужити всі свої війскові сили включно з армією ґенерала Галлєра в ціли переведення сеї окупації;
3. Що польське правительство буде уповажнене завести цивільну адміністрацію в Східній Галичині, як заключить з головними союзними і принятими до союза державами умову, яка мусить запоручити по змозі автономію сеї території, як також політичну, реліґійну й особисту свободу населення;
4. Що та умова буде в останній інстанції опиратися на праві самовизначення населення Східної Галичини що-до його державної приналежности; час сього вирішення буде означений головними союзними і принятими до союза державами або тим орґаном, який вони до сього уповажнять;
5. Що проєкт тої умови має бути предложений польській комісії, але він буде підданий ревізії Редакційного Комітету.
6. Що польське правительство має бути повідомлене про висше наведені постанови і про уповажненнє до негайного ділання відповідно точкам 1) і 2).
7. Що війскові представництва головних союзних і принятих до союза держав у Польщі мають бути повідомлені про висше подані точки постанови.“
Порівнавши сей автентичний текст з повідомленнями Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції, побачимо, що текст, поданий в тих повідомленнях є неповний, инакше стилізований і містить різкі вислови (фраза про „большевицькі банди“).
6. Правне положеннє Східної Галичини зі становища міжнароднього права. Договором в Сен-Жермен (арт. 91) Австрія зреклася свого права суверенности над Східною Галичиною в користь держав антанти.
Доси одиноким правотворчим актом виконування права суверенности над Східною Галичиною державами антанти є рішеннє Найвисшої Ради Мирової Конференції з 25. червня 1919.
Правотворчу силу має тільки перша точка сього рішення, яка містить уповажненнє для польського правительства окупувати своїми війсковими силами Східну Галичину: друга точка відноситься до способу виконання першої.
