Секретарів Голубович, головноуповажненим для шляхів — дотеперішній Державний Секретар шляхів Мирон, головноуповажненим для закордонних справ д-р Степан Витвицький, директором військової канцелярії Диктатора отаман Долежаль.
В тім самім часі, коли дозрівала думка про диктатуру, воєнне положеннє де-що поправилося, Польська офензива ослабла і українська армія вспіла перевести дух.
Диктатор перевів зміни в начальній команді армії, назначуючи на місце ґен. Павленка начальним командантом ґен. Грекова, і зарядив контр-офензиву.
Ще підчас перебування правительства в Бучачи приїхала сюди делєґація кабінету Директорії з предложеннєм, що вона від імени Петлюри готова виступити як посередник для переговорів в Поляками. Правительство згодилося під умовою, що задача тої делєґації буде чисто інформаційна. Для інформації приділено до делєґації галицьких офіцирів.
Делєґація поїхала до Львова і тут заключила договір про завішеннє оружя[1].
Договір, якого повний титул звучить: „Договір в справі спинення воєнних операцій, заключений у Львові 16. червня 1919. між делєґацією Великої Головної Кватири Польської Армії і Делєґацією Великої Головної Кватири Української Армії“, — в першім розділі постановляє:
„Польська делєґація приймає предложеннє української делєґації спинити ворожі кроки на основі лінії фронту з 1. червня 1919.
Ся лінія йде через Залізці (здовж Серету) до Чистилова, який остане по польськім боці, — далі через причілок Тернополя (місто остає при Поляках), — триґонометрична точка 319 Волова Долина, — триґонометрична точка 368 Щур, — триґонометрична точка 310 Загірє. На південь здовж дороги Тернопіль—Микулинці до Острова, який остає при Поляках. Від Острова на південь від залізничого шляху Острів—Козова до Литятина (остає при Поляках). Від Литятина здовж залізничого шляху до Заставчика над Золотою Липою. Польські передні сторожі йтимуть 1 кільометер на схід зглядно на південь від залізничого шляху. Від Заставчика здовж Золотої Липи до її устя до Дністра, далі здовж Дністра з причілком Нижнів до румунської границі коло Незвиск.“
Спиненнє боїв мало початися 21. червня 1919. в 6 годині рано.
Договір передвиджував дальші переговори в Варшаві.
З того, що між заключеннєм договору і реченцем спинення боїв було 5 днів, треба виносити, що договір мав бути ратифікований. Що з ним сталося далі, я не міг вияснити. Певне тільки те, що Диктатор його не признавав. Підчас розвитку офензиви, зарядженої Диктатором, польська команда черев парляментаря покликувалася на той договір, домагаючися спинення боїв.
- ↑ Сей договір польське правительство поспішилося післати до Парижа на доказ, що між Польщею й Україною наладжуються мирні відносини, яким тільки мішають „віроломні Галичани“. В моїх руках є власне копія французького перекладу тексту договору. Був се початок тої польської гри, в яку що-раз більше втягався Петлюра, аж доки не дійшов до признання справи Східної Галичини „внутрішньою справою“ Польщі.
