Всі українські військові сили були на польськім фронті і ставити оружний опір румунському наїздови було неможливо.
Треба було як найшвидше евакуувати Станиславів.
Настрій в Станиславові найліпше характеризує отся повновласть, виставлена Виділом Української Національної Ради і Радою Державних Секретарів:
ч. 1596/19.
Станиславів, 24. мая 1919.
Виділ Української Національної Ради і Рада Державних Секретарів надають отсим Державним Секретарям: Осипови Бурачинському, Михайлови Мартинцеви, а також в разі потреби д-ру Агенорови Артимовичеви, Маріянови Козаневичеви, д-ру Василеви Панейкови і д-ру Михайлови Лозинському повновласть заступати правительство Західної Области Української Народньої Республики, ділати від імени сього правительства і сповняти урядові правні акти.
Що говорить ся повновласть?
В Станиславові думали, що може статися так, що Виділ Національної Ради і Рада Державних Секретарів можуть попасти в польський або румунський полон і держава остане без законного правительства. На сей випадок видано сю повновласть наведеним Державним Секретарям. Панейко і Лозинський були в Парижі, а Бурачинськинй, Мартинець,[2] Артимович і Козаневич мали через Карпати старатися дістатися до Відня. Коли б правительство дісталося в полон, вони в такім складі, в якім знайдуться за границею, мають заступати правительство.
26. мая президент Української Національної Ради Петрушевич з правительством опустили Станиславів.
Місто зайняла зараз місцева польська міліція, яка вже перед тим тайно зорґанізувалася.
З Станиславова правительство подалося до Бучача, звідси до Заліщик, звідси до Чорткова.
Відворот української армії ставав щораз траґічнійший. Жовнір, який після невдачі здобуття Львова оставав тільки в дефензиві і ждав перемиря, побачивши з двох сторін переважаючі сили ворогів, утратив віру в побіду. До того, наслідком внутрішньої політичної боротьби, захиталося в нім довірє до правительства.
Армії грозив розвал, а перед правительством стояло питаннє: що робити?
Одинокий вивід, який випливав з проголошення з'єдинення, був: іти на Велику Україну, коли б прийшлося втратити всю галицьку територію.