годині спинити стрілянину і всякі ворожі кроки з повідомленнєм польської команди, що українські відділи доти здержуватимуться від ворожих кроків, доки польські відділи будуть поводитися так само. Предкладаю також вистати негайно до Парижа одного офіцира з нашого Ґенерального Штабу, який знав би положеннє на фронті, по змозі Тарнавського або Курмановича. Віза й потрібні дозволи на їзду орієнт-експресом дасть американська місія у Львові. Після спинення ворожих кроків зачнуться на другий тиждень в Парижі переговори в справі дефінітивного перемиря.“
Тепер Державний Секретаріят знов поручив Начальній Команді зробити Полякам предложеннє спинення боїв у такій формі, як се поручала радіодепеша. 9. мая українська Начальна Команда передала польській стороні заяву, що готова спинити бої, коли Поляки зроблять те саме, назначуючи реченець на польську відповідь на день 14. мая.
На сю українську заяву відповіли Поляки 14. мая офензивою на цілім фронті.
Польська офензива була вже до останніх подробиць підготовлена, коли прем'єр Падеревський приїхав з Парижа і заявив, що він обовязався не вести офензиви і ждати на заключеннє польсько- українського перемиря. В соймі і пресі піднялася буря проти зобовязання Падеревського і проти Мирової Копференції, яка хоче позбавити Польщу овочів певної побіди. Падеревський загрозив димісією. Вихід з сього положення знайшов начальник держави Пілсудський. Він не прийняв димісії Падеревського і заявив, що як начальний командант бере відповідальність за воєнну акцію, бо не є се ніяка офензива, тільки контр-офензива, спровокована офензивою Українців.
Так Пілсудський і відповів Мировій Конференції, коли та від нього зажадала вияснення, чому Польща не додержала слова, даного Падеревським. І Мирова Конференція удала, що йому вірить.
Підготовляючи офензиву, Польща запевнила собі також поміч Румунії. І тепер, коли польська офензива робила поступ, Румунія завдала нам удар в плечі.
23. мая, в 6 годині по полудни, Державний Секретаріят в Станиславові одержав депешу, яку українська команда в Коломиї одержала від румунського команданта буковинського фронту.
Депеша звучала:
„Найвисша команда в Коломиї. Примушені конечністю установити звязок між буковинським фронтом і фронтом північної Трансільванії і тому, що сей звязок може бути забезпечений тільки через посіданнє лінії Коломия—Мармарош Сиґот, наші війська, які заняли Буковину, одержали приказ 24. мая рано вирушити в похід і заняти комунікаційні лінії. Рівночасно Начальна Команда румунської армії приказує, щоби при виконанню сеї задачі, яка має чисто війскову ціль, ми уникнули конфліктів з Вашими відділами. Я маю честь довести се до Вашої відомости і просити Вас видати зарядженнє, щоби українські відділи, які в сій хвилі знаходяться між давною границею Буковини і залізничою лінією Станиславив—Надвірна, негайно уступили за ту лінію. Командант фронту Буковина—Хотин, ґенерал дивизії Н. Петалє. 22. мая 1919.“
Делєґат, висланий для переговорів з румунською командою, не осягнув нічого. В заповідженім часі, 22. мая, зі сходом сонця почався румунський похід.
