Відень, 20. Січня 1871.
Виготовивши молитовник для руського народу в ёго народно-літературній мові, передав я в місяцю Серпню 1870 р. Его Високопреосвященьству Кир Іосифу Сембратовичеві до вселаскавого одобрення и благословення.
Піддати рукопись під осуд консисторський склонилась моя воля тому тільки, що була у мене сильна віра, що сердечні и вельми надійні слова, якими Впр. Метрополіт зволили одвічати на витаннье академічнёі молодежі при своім номінованню, не тільки про церемонію сказані, а що словам не будуть противні и діла. Ширеннье просвіти між народом мовою народнёю залічили Его Вство до рессорту своєі діяльности, и щиро загрівали серця заступників молодежі до участи, поручаючи разом, щоб слова Их и благословеннье передано усій молодежі. — „В Просвіті знайдемося“ були послідні слова Его Вства, сказані до заступників молодежі, и новими надіями сповнилися всі, котрим лежить на серцю добро набутого своіми синами руського народу.
Нім передав я свою рукопись, вручив Ёго Вству наперед мій молитовник, виданий 1869 р. Вп. О. Доніном, куратором св. Штефана у Відни. Впр. Метрополит не тільки що годилися на сам переклад in principio, но також на бесіду, якою молитовник переведений, оставивши правопись (по довшій правописьній росправі) мому виборові „котра луччою и практичнійшою видиться“. — „Церкві не мішатися до спору літературнёго“ — думали Ёго Вство — „се питаннье нехай рішаєся на Бесідах, а церкві тільки наглядати, щоб писано в дусі католицькоі
