14
З того й видно, що нема єдности між ученими, як переводити ἐπιούσιος. Я иду за більшостію, за авторитетом Корнеліом, котрому ἄρθος ἐπιούσιος єсть, що panis quotidianus, під яким маєсь розуміти panis materialis и spiritualis, хліб звичайний, щоденний, и слово Боже и Евхаристія; иду за католицькою церквою, за народами, и переводжу „щоденний“ вже й тому, що нарід зрозуміє тоє слово, а не зрозуміє „насущный“.
Про „не вбивай и муженність“ годі що одвічати; найперш мусів би я просити вп. референта, для чого се ложно переложено.
За увагу на „в дарах несеного“ як и на lapsus calami „апостолське вірую“ прийміть мою прилюдну, заслужену подяку. Годилось би в. референтові, яко старшому, допомочи міні своєю радою у всему, чого я не додививсь, або не вмів доброю руською мовою переложити, а не анатемизувати мене по инквизиторськи.
На те, що в рефераті наступає, одвічаю, що не жертвовавби я дорогого часу на списаннье народнёго молитовника, як би знав, що власть церковня „потребноє“ зарядити схоче, або хоч не буде противитись, колиб взявся за се діло який ординований богослов. Як власть церковня готова зарядити „потребноє“ ясно буде кождому з реферату, в котрому народній молитовник тільки значить, що несвятохороненнье обряду, народности, загуба Руси. Дальше знов калюжа, так лучче переступити.
Чи Просвіта „выдалила“ на все „кулишо̂вку“ не знаю, мабуть ні; бо и тепер уживає в урядованню фонетики. Ще ж кождий з нас знає, що Просвіта тому тільки зъодяглася в етимологічну уніформу, щоб тим легше єднати сили народні, а не тому, що не видить підстави в фонетичній правописі.
На „диватства“ шасанвый и ѣдать в молитовнику видання віденського мушу примітити, що ошибки тискарські ніяким ще референтом не приписувались авторові. Тільки ж, що nulla regula sine exceptione. Одже ж вп. референт рад, що може „такъ званно̂й оукранщинѣ“ закинути „диватства.“ Не треба аж бути „на догади бойким“, щоб читаючи шасанвый, и знаючи, що се „має бути щасливый“ не прийти на догад, що се не украінське „диватство“, а що ту тискар на по́лік украінщини помилився. Не мож ту звиняти вп. референта и тому, бо яко учений чоловік, повиненби знати, що хто творить нове слово, той шукати мусить одвітний корінь або в народній, старославянській або якій
