Сторінка:Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат (1920).djvu/9

Цю сторінку схвалено
 

Давай вона його знову лаяти:

— На що ж ти такого нарубав?

— Коли воно таке рубається!..

— А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

— Та я ж так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве.

— Ну й дурний же ти та недотепний!.. Сиди ж тут, а я сама піду нарубаю.

Пішла вона. А вовк сидить сам собі та так йому хочеться їсти. Обшукав він скрізь все в саночках, нема ніде нічого.