— Ну, спасибі за науку!
Прибігає вовк до ополонки, встромив хвіст в ополонку…
— Ловись, каже, — рибко, велика та все велика!
А лисичка з очерету:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А вовк: „Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?“
— Та то ж я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
— А ну й я так: ловися, рибко, та все велика!
А мороз на дворі такий, що аж шкварчить.
Ворухнув вовк хвостом, важко вже. А лисичка:
— Ото вже рибка почала чепляться. Трохи згодом: „А ну, вовчику, тягни!“
Вовк потяг, а хвіст прикипів до ополонки. — не витягне. А вона його ще й лає.
— А, капосний вовцюгане, що ти наробив? бач, казав: ловися, рибко, все велика та велика, от велика начепилася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі поміч дати, — побіжу покличу.
