Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/74

Ця сторінка вичитана

знялася ціла буря. Польські посли накинулись на „руську шляхту" за те, що вона хоче здобути собі свої права тепер, коли їм, шляхті польській, „душно діється“, коли Хмельницький і повстанці „віру католицьку мордують і над нею знущаються“. Чи користуючи зі своїх прав шляхецьких — одповідав Оґінському писарь львівський Ожґа — може захочете панове й усіх хлопів та весь руський рід хлопський ціми правами обдарувати? Була це розуміється їдка насмішка над патріотизмом шляхти „руської“, що власне від ціх "хлопів“ найбільше постраждала. Підкресливши свою льояльність і заявивши, що проти „своєвільників“ вона готова разом зі шляхтою польською кров свою проливати і кожного шляхтича повстанця за „ворога і зрадника отчизни“ оголосити, шляхта „руська“ все-ж таки від своїх жадань національних „жадною мірою одступити“ не хотіла.36 [1])

Те саме повторилося і на слідуючім Соймі Елєкцийнім. „На спори про реліґію грецьку — пише Поляк сучасник — потрачено було багато часу. Спори ці иноді приймали острий характер. Коли один з польських послів іронічно зауважив, що „якісь руські чари нарадам нашим заважають“, то „за ці руські чари — нотує автор соймового дневника — панове Оґінські (Олександер, воєвода мінський і Богдан, хорунжий надворний литовський) образившись, почали промову того посла криками заглушати.“ 37 [2]) За „пошануваня прав віри грецької, за згодою Послів та Колеґів своїх волинських всіх“ — виступив „Филон Єловицький, дідич на Ланівцях, войський володимирський“. Так само в оборону „прав реліґії стародавньої грецької“ станув тоді-ж Адам Кисіль, і вище згадані обидва Оґінські, і Богдан Стеткевич, каштелян новогродський, і кн. Санґушко і багато инших.38 [3])

Знов у слідуючім році 1650-ім, шляхта київська зібрана в Житомирі на соймику воєводськім, вставляє своїм послам на Сойм в інструкцію жадання, щоб усі костели на Україні були обернені в церкви, „бо й так пусткою стоять“.39 [4]) І коли Адам Кисіль, воєвода київський писав до Гетьмана Хмельницького, що „один будучи в Короні Польській з Народу Руського сенатором, несу на своїх плечах оборону св. Церкви і стародавньої віри нашої, доніс її до сивого волосся і донесу, дасть Бог, і до смерти“ 40 [5]) — то це була істинна правда. Кисіль же був наївидатніщим представником і провідником тієї непоковаченої „православної шляхти руської“, що тісніще від своїх покозачених братів тра-

  1. „Dyaryusz Convocatiey sub interregno ... w Warszawie 1648 Julii 16 zaczętey.“ Арх. кн. Чарторийських, cdx 378, f. 591 і слід.
  2. Michałowski: Księga Pamiętnicza, ст. 253. Пор. Kubala: Szkice II ст. 162: коли „W Korczynie (Nowem Mieście) zeszla plaga sroga na ludzi, że połowę miasta pokusy opętały, to mòwiono, że to ruskіe czary“.
  3. Volumina Legum IV p. 177, 199. Michałowski: Ks. Pam., ст. 314 і т. д.
  4. Опись акт. книги Кіевск. Центр. Архива No. 19, ст. 40.
  5. Michałowski: Ks. Pam. ст. 47—8.