дірвавши, як було в добі другій) — оці всі православні „руські“ землі, які в Польській державі по руїні держави київської опинилися.
Оттака українська традицийно-державна „руська“ київська політика зразу-ж стала в повну суперечність з державною політикою московською. Представники цієї останньої хотіли бачити в Переяславській Умові акт добровільного піддання частини польської держави з „одновірним“ козацьким православним населеням під державну зверхність московську і мілітарний союз з украінськими козаками уявляли собі в формі їхньої добровільної військової помочи Москві при завойованню нею инших польських земель. Нічого дивного, що між Україною і її союзницею Москвою — як тільки в наслідок Переяславської Умови вибухла війна польсько-московська і на Білорусь під проводом самого Царя увійшло військо московське — розпочалася зараз же вперта боротьба за городи білоруські, котрі Москва стала вважати очевидно своїми і в котрих про ніяку владу Гетьманську, ніякий присуд козацький, ніяку залежність від руського київского Митрополита — ні знати, ні чути не хотіла.
Один епізод тієї боротьби двох „Русей“ за „Русь“ третю я представив в иншім місці, в біоґрафії одного з видатніщих Хмельничан, Гетьманового зятя Івана Нечая (брата прославленого відомою піснею Данила) „Полковника Білоруського, Могилівського, Гомельського і Чаусського“, як титулувався він в р. 1656.[1] Ця боротьба незвичайно цікава, особливо для зрозуміння дійсного характеру т. зв. „возсоєдиненія.“ Як багато иньших, найбільше важних, сторін нашої історії, вона мусить бути досліджена повніще, чим це було зроблено досі. Тут для зрозуміння подій, що до присяги шляхти повіту Пинського будуть відноситись, наведу тільки один її початковий, але характерний і типовий для цеї стадії московсько-українського конфлікту момент: справу Костя Поклонського.
Кость Вячеслав Поклонський, шляхтич білоруський родом з Могилівщини, „жовнір відважний, промовець красномовний, людина зручна і з великими звязками між могилівського шляхтою“, був давнім знайомим і приятелем Богдана Хмельницького. Його політичної діяльности в перших часах повстання не знаємо, але можемо здогадуватись, що він належав до того типу білоруської православної шляхти, котра в Вел. Кн. Литовськім здавна була елєментом крайне супроти Польщи ворожим і котра від самого початку українського повстання шукала в ньому
- ↑ Z dziejów Ukrainy ст. 280 і далі. Укр. видання в томі I моїх „Студій.“
