і неприємлемих вже для України старих порядків. Гетьман Хмельницький зумів знайти для стихийних потреб українського економічного життя, однакових як перед вибухом революції, так і по її перемозі (бо економічний розвиток таких наглих перескоків, як політичні революції не знає) нові, випливаючі з перемоги революції, соціґльні зверхні форми. Економічно необхідний факт примусової роботи селянства, нестерпимий для того селянства в старих польських соціальних формах, став для нього приємлемим, законним і зрозумілим у нових соціальних формах українських.
Без тих примусових селянських повинностей не можна собі уявити життя тодішнього культурного суспільства, що вже вийшло з примітивної полукочової комуністичної громади, вросло в землю, витворило цивілізацію плуга — і разом із нею державу, що ту цивілізацію від кочоввх грабіжників і від зажерливих сусідів охороняє. Діференціяція суспільства вміру більше скомплікованого життя, поділ на професії й поділ на стани — це конечний наслідок стихійного економічного процесу. І коли таке, вже здіференціоване суспільство веде ще господарство натуральне і не знає ще капіталістичного грошового господарства, то постачання натурою, примусовими „повинностями“, одним станом людности засобів життя, „прожитку“, для другого стану, являється в ньому явищем необхідним і неминучим. Отже і в данім разі українське суспільство, витворивши свою державу і свою культуру, витворило і стани, що тій державі і тій культурі служать. І тому поруч тих станів — стану державного: лицарського та стану культурного: духовного — які виключно державною й культурною працею заняті, мусить бути ще й стан, який цим двом першим „прожиток“, матеріяльні засоби життя, своєю працею фізичною постачає. З хвилиною нового наладженя на Україні державного й культурного життя, селянство повернулось до своїх старих повинностей „так, як і перед тим бувало“. Соціяльні взаємовідносини, як і той економічний підклад, з якого вони виросли, осталися в данім випадку ті самі, але їх зверхні форми, їх правна свідомість, стали в новій українскій державі за Гетьмана Богдана Хмельницького зовсім инші.
Ця нова правна свідомість знайшла вже собі вираз у переяславських статтях, які кажуть, що свою „повинність звичайну“ віддає селянство тепер не панові-маґнатові, чи шляхтичеві, а „Царському Величеству“, тоб-то, в його особі, державі. Перед особою того
