повстання проти маґнацько-шляхецької Річипосполитої підняв, — до такої влади обсолютистичної, яка-б як бритва привілеї шляхецькі „поголила“, не хилився.
Та й яка-б инша влада була в силі ту верству шляхецьку, що привикла трясти Королем і цілою Річпосполитою, в службову „боярську“ верству перетворити? При який инший формі правління ті, що привикли старою польською державою правити, захотіли-б новій українській державі служити? Яка форма правління могла помирити і врешті усунути ті всі страшні соціяльні, культурні й реліґійні противенства, що за сотні літ недержавного істнування в лоні самої української нації накопичились?...
„Рачиш нас В. Кн. Милость питати — писали в Січні 1649 р. до кн. Корецького зі Звягля, перед тим звичайні тамошні мешканці, а тепер „полковник Війська Запорожського“ Іван Донець і „сотник“ Михайло Тиша, досі кушнір звягельський — які ми козаки: реєстрові, або ні? Того ми й самі не знаємо, бо нас ЙМ. Пан Гетьман не реєстрував. Тільки то знаємо, що ЙМ. Пан Гетьман кожного з нас за однакового має і не відділяє нас від давних реєстрових“.106 [1]) Одного з покозачених шляхтичів, Петра Забілу, перед повстанням королевського урядовця в Борзні, а в повстанню зразу сотника, а потім полковника борзенського, так характеризували пізніще січовики запорожські: „старий Забіло постарів, а на Запорожжі ніколи не бував, сини-ж його й поготів“.107 [2])
Яка отже влада мусіла стояти на чолі того нового шостидесятитисячного Війська Запорожського, що до своїх шости тисяч давних реєстрових прилучило на основах рівности не тільки запорожських січовиків, а й міщан з далеких від Запоріжжя північно-західних городів українських, і селян, і шляхту, що на Запорожжї всі з роду й віку не бували. Яка влада могла вдержати в одніх рамах отого Війська Запорожського і шляхту, що на запорожців звикла дивитись, як на степових своєвільників і бунтарів, а на селян, як на своїх підданих — і запорожців та селян, що на шляхту дивились як на ненависних гнобителів і ласих на землю „Ляхів“; — і хазяйовите, працьовите міщанство, на поняттях маґдебурґського, европейського права виховане — і „чернь“ низову, що у відношеню до мійської культури і тоді гаслом — „китайку драти та в онучах топтати“ —кермувалась. При якій формі правління могла удержатись держава,
- ↑ „Zbiory Rusieckich, Miscel. 1645—52, f, 83.“ Тамже лист Кисіля до старости Звенигородського з Любень 21. I., 1649: „kto to słyszał kiedy we Zwiahlu Wojska Zaporowskiego rządy!... Od Słuczy począwszy аż do Czyhryna Wojsko Chmielnickiego położone jest... Wszystka plebs aż do tego czasu in armis zostaje w titule kozackim... nie do panów swoich... ale samemu Chmielnickiemu hołdując...“
- ↑ Акты Юж. и Зап. Рос. VI. ст. 177.
