Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/96

Цю сторінку схвалено

В тім і жаль, що хоч би ми черпати могли
Непомірними чашами горе,
Скілько б ми таких кубків гірких не пили, —
Ще зостанеть ся цїлеє море.

В тім і лихо, що скілько б вінків не плели
Для робітників дїла і слова,
Скілько б терну на тії вінки не стяли,
Ще зостанеть ся цїла діброва.

19 I. 1897 р.

*^**

Як дитиною бувало
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

„Що, болить?“ мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда —
Щоб не плакать, я сьміялась.

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчить ся драма,
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, —

Безпощадній зброї сьміху
Я бою ся піддаватись
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сьміятись.
2 II. 1897 р.