До товариша.
Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі,
Як про вас я спогадую, хвора?
Як ростинам бракує життя в вохкій тьмі,
Так обом нам бракує простора.
Ох, тепера мене у недолї моїй
Не один добрий друг потїшає:
„Не годить ся журитись в пригодї такій,
Адже іншим ще гірше буває!“
Та які се слова і даремні й нудні,
Хоч порадники щирі й охочі.
Як би знали сї люде, які то сумні
Днї без сонця, без місяця ночі!
Та ще гірше, нїж болї й неволя тїсна
Ся єдиная думка вбиває,
Ся розвага людська і ганебна й страшна:
„Адже іншим ще гірше буває!“
